З дитинства я мріяла про принца. Такого, щоби «Ах!». Високого, білявого, доброго і чуттєвого. Щоб любив несамовито і завжди. Щоб я вередувала, а він квіти дарував. Або обручки.
У мене були серйозні стосунки, були швидкоплинні, одного разу навіть чоловік. Незважаючи на те, що з деякими почуттями були неглибокими, недовгими, кожен залишив слід у душі. Хотілося принца, а траплялися звичайні чоловіки. Деякі особини заслуговували на всілякий осуд, робили боляче. Дехто залишив приємний смак, але все одно в житті не залишився. Навіть той, хто біля вівтаря любити до смерті присягався – пішов. Вірніше, сама пішла, бо залишатися з тим, хто «не любить до смерті», було безглуздо.
Тепер мені 30. Дивний вік. Пожувала вже трохи життя, з чоловіками боліло, але надія на зустріч із принцом не втрачена.
Цікаво, а якби я зустріла його тоді замість першого? Ну того, що “поматросил и бросил”? Здається, я б ніколи так і не дізналася, що таке бути обережною.
Чи зустрівся мені принц замість чоловіка, який пив щовечора спиртне і проблеми в цьому не бачив? Тоді б я не зрозуміла, що алкоголізм – це хвороба, і її наслідки є згубними для стосунків. Тож я відмовилася від чоловіків такого рівня.
А якби перед тим, який зрадив з найкращою подругою? Боляче було, як зараз пам’ятаю… Тоді б я так і бігала собачкою за негідним і не позбулася подружки, яка плітки розпускала про мене.
Я б не скинула вагу, не змінила б зачіски, ціну собі занижувала б досі.
До речі, енциклопедію мистецтва я прочитала в період переживань після розриву, що дозволило зацікавити нового «принца». Який виявився просто чоловіком… Який подарував прекрасного синочка, але й насмілився піднімати на мене руку.
Якби я не одружилася – не відчула б щастя бути мамою хлопчика.
І ніколи б не усвідомила своїх кордонів, куди тиранам вхід заборонено. Бо не чоловік така людина.
Я дякую тим, з ким не склалося. З ким плакала, страждала та надривалася. Поруч із вами я вчилася бути сильнішою, мудрішою, внутрішньо багатшою, впевненішою, ризикованішою, надійнішою, впертішою, цілеспрямованішою та інші «-ою», які зробили мене тією, якою є зараз.
І я дуже сподіваюся, що цих знань уже достатньо, щоб наступний був саме принцом, тим самим. Нехай не блондином та не високим. Переживу криві ноги та залисини. Головне, щоб Він…
