“Дівчинка і парасолька”. Найкраща притча про те, як треба вірити. Прочитайте її, і можливо, тоді почнуть збуватися і ваші бажання.
Через нестачу дощу поля висохли, і земля потріскала. Листя поблякло й пожовкло. Важко звисало з галузок. Знервовані люди напружено поглядали в небо, що нагадувало кобальтовоблакитний кристал.
Наступні тижні були ще спекотніші. Минали місяці, а на поле не впала й краплина дощу.
На площі перед храмом сільський священик організував спеціяльні молитви, де випрошували ласки дощу.
У визначений час майдан наповнився нетерплячими, але сповненими надії людьми. Багато з них принесли із собою предмети, які були свідоцтвом їхньої віри.
Священик зі здивуванням розглядав Біблії, хрести, вервиці. Одначе не міг відірвати очей від дівчинки, що сиділа в першому ряді.
На колінах вона тримала червону парасолю.
Молитися – це просити дощу, вірити – принести парасолю.
