З чоловіком ми разом двадцятий рік. Живемо скромно, але мирно. Ми обоє працюємо на одному підприємстві. Олексій – цеховим майстром дільниці, а я – комірником, на цій же ділянці.
Питання грошей ніколи не вставало між нами. Ми просто намагалися розраховувати на свою зарплату і жити по можливості.
Приблизно півроку тому, Олексій вирішив піти ще на одну роботу. Так як на заводі він працював позмінно, то в свій вихідний, мав можливість деньок відпрацювати додатково. Я була проти. Адже потрібно і відпочивати.
Тим більше що відповідальність на ньому лежить за людей. Самі розумієте, який контингент може працювати в бригаді. За цими, здавалося б, дорослими мужиками потрібен постійний нагляд. Недогледів, вже йде «красень» з запахом aлкoгoлю.
А майстер несе за нього відповідальність протягом всієї зміни. Ось і виходить, що як в яслах з малими дітьми. Тільки діти слухаються, а тут – вдають. Загалом, клопоту предостатньо, щоб в кінці зміни «падaти з ніг».
Але на мої вмовляння, чоловік тільки посміхнувся і вирішив робити по-своєму. На додатковій роботі в його обов’язки входить своєчасний обхід території і складання звіту в кінці зміни.
В принципі, складнощів ніяких, та й втоми особливої він не відчував. Адже тут він відповідає тільки за себе, тому і нервувати не доводиться.
Зарплата тут невелика, але в родині ці гроші знаходять своє застосування. У нас двоє студентів, тому все йде в справу. Я намагаюся, наскільки це можливо, відкладати певну суму. Адже завжди тепліше і спокійніше на душі, коли знаєш, що є заощадження.
Так і жили. Хлопчаків навчали, та й себе могли порадувати іноді.
Одного разу, коли вдома нікого не було, мені захотілося провести генеральне прибирання. Я дісталася навіть туди, куди не заглядала кілька років.
Таким місцем виявилася наша комора на сходовій площадці, яку Олексій, негласно, упорядкував для всякого дріб’язку. Його і викинути шкода, і в квартирі тримати не потрібно.
Тут було дуже багато павутини і пилу. Тому я вирішила все перетерти і заново скласти на місця. Переставляючи коробочки і скриньки, я знайшла стару скриньку, яка залишилася нам від чоловікової бабусі.
Вона була дуже старою, але міцної і красивою річчю. Навіть не пам’ятаю, коли вона пропала з мого поля зору. Взявши її в руки, вона особливо нічого не важила.
Мені стало цікаво, що ж він туди склав. Відкрила кришку і oбiмліла. У скриньці лежали великі купюри. Досить пристойна кількість.
Я відразу поставила її на місце. На цьому моя прибирання і закінчилася. Повернувшись в квартиру, я не знала, що мені робити далі.
Не знаю і до цього часу. Залишити все як є – не можу. Забрати гроші – я не знаю їх походження. А раптом Олексій потрапив в якусь халепу. Ці думки не дають мені спокою.
Заговорити з ним про гроші теж стpaшнувато. Раптом ми з ним посваримось. Ніяк не можу зважитися. Як же краще вчинити?
