Жили ми з чоловіком добре. Та якось я дізналася, що у нього є інша. Він писав їй листи. Вона мама двох дітей, 38 років їй, вона сама не так давно розлучилася з чоловіком. Я дуже хвилювалася, а пару тижнів тому сіла і написала їй листа на дев’яти сторінках, без образ, про свої почуття, про те як люблю його, як каюсь в скоєному і прошу її не повторювати мою помилку. Багато писала, все виплакала. Вона відразу відповіла
Прийшло і до мене моє запізніле каяття, через 12 років. Прийшло тільки тоді, коли я опинилася по іншу сторону барикад. 12 років тому, коли мені було трохи більше 20 років, будучи на той момент сама заміжня, я зустріла свого коханого чоловіка, який був одружений (вінчаний з дружиною в церкві) і у них було двоє дітей. За матеріалами
Не думалося мені ні про що, крім як про власні почуття. Адже, на мою думку, він був мій, весь мій і повинен був бути зі мною і тільки зі мною, а його шлюб і мій шлюб також, на мою думку, були помилкою, яку треба було виправляти.
Його дружина представлялася мені холодною байдужою жінкою, яка давно не любить і погано піклується про чоловіка.
Зустрічалися рік.
Брехати, вивертатися і ховатися я втомилася. І я зруйнувала свою сім’ю. Що було з моїм чоловіком, навіть не хочу згадувати, він дуже сумував, інколи було дуже його шкода, він дуже хвилювався, але я тоді більше думала про себе. Вляглося.
Точніше для мене вляглося, а як там було у нього, я намагалася не думати.
Стала жити одна, мій улюблений знайшов мені квартиру і приходив до мене кожен день. Я все чекала, ну коли ж він прийде до мене назавжди. І ображалася, і, бувало, сварилася на нього. Він любив мене і все мені прощав.
Але і від дружини не йшов.
Через деякий час дружина дізналася, що він їй зраджує. Вона намагалася все налагодити, вони ще два місяці прожили разом і потім вона втомилася, зібрала йому речі і виставила його.
Тільки тоді він прийшов до мене. Назавжди.
Я була найщасливішою жінкою на світі в той вечір. Про його дружину, що з нею там відбувається, я і не думала. І про дітей не думала. Думала, ну нічого, буде їх на вихідні брати, грошима допомагати. Ми одружилися. Він найкращий, дбайливий, найрозумніший, уважний чоловік.
Довгоочікувана радість від того, що чекаю дитину. Народження нашої донечки. Все було чудово. Справлялися як могли. Жили, любили, ростили.
Життя склалося так, що півтора роки тому ми поїхали жити в інший регіон, і одного разу, випадково, я виявила переписку мого коханого з іншою жінкою, листування особистого характеру.
Виявилося, що ще коли ми жили на старому місці, він мені зраджував. Я її знаю, ми з нею спілкувалися колись по-дружньому. У них був роман, який не закінчився навіть з нашим переїздом, вони продовжують листуватися.
Я неначе спустошилася. Я йому так довіряла, мені здавалося, що я – кохання всього його життя. Я знайшла в собі сили постаратися зрозуміти і пробачити. І він сім’ю не хоче залишати, каже, що любить мене, а перед нею тільки відповідальність.
Говорив, що припинить спілкуватися з нею остаточно, але ось уже півтора роки як ми переїхали сюди і вже 9 місяців як я дізналася про його зраду, але вони до сих пір переписуються. І я прозріла.
Я прозріла! Що я наробила? Я зіпсувала життя колишнього чоловіка, життя його колишній дружині, я позбавила двох дітей можливості бути поруч з татом.
Тепер в моїй голові важкі картини того, як я раділа, коли він прийшов до мене, а його дружина в цей момент ридала. Як важко було моєму колишньому чоловікові, коли я його кинула. Люди, що я за чудовисько таке?
Чому я принесла стільки горя? У мене хороші батьки, вони виховували мене в строгості, вчили мене правильним речам. Що зі мною не так? Як тепер все виправити? Я не можу собі пробачити це ніяк, а мій чоловік пише іншій жінці.
Все повернулося бумерангом, як і повинно було бути. Я рада б поїхати до колишньої дружини мого чоловіка і впасти перед нею на коліна, цілувати її ноги і благати:
«Мила, дорога, прости мене, прости, якщо зможеш! Розплата прийшла і я тепер покарана за твої сльози!»
Я хотіла побачити свого першого чоловіка, попросити вибачення і сказати, що Бог покарав мене за скоєне, що справедливість настала. Але у мого першого чоловіка тепер інша сім’я, слава Богу. Я не маю права втручатися в життя цих людей і ятрити старі спогади.
Як бути мені тепер.
Тільки тепер до мене дійшло, яка я людина, що я повинна піти до церкви і покаятися. Тепер я молюся щодня. Молюся про прощення, молюся про наших колишніх, молюся про їх дітей. Дякую Богові за те, що він відкрив мені очі. Молю про збереження нашої сім’ї, про напоумлення і каяття мого чоловіка.
Тепер треба рятувати те, що є. Розумію, що сам він від мене не піде, швидше за все, він і в першому шлюбі сам би, напевно, ні на що не наважився, поки дружина його не вигнала. А тут тепер ми обжилися на новому місці, тут у нього нова робота, будинок повна чаша, я гарна дружина, намагаюся бути для нього всім.
Коханка мого чоловіка нормальна людина, вона мама двох дітей, 38 років їй, вона сама не так давно розлучилася з чоловіком, він їй все життя зраджував і завів сім’ю на стороні. Я 9 місяців дуже хвилювалася, подумки проклинаючи її, а пару тижнів тому сіла і написала лист на дев’яти сторінках, без образ, про свої почуття, про те як люблю його, як каюсь в скоєному і прошу її не повторювати мій гріх, не губити нашу родину. Багато писала, все виплакала.
Вона відразу відповіла, дякувала, що я їй написала, просить вибачення тисячу разів, каже, що теж важко на душі їй, не бажає нікому зла, і чекає його рішення, яким би воно не було. Загалом, сама міняти нічого не буде.
Каже, що знає, як це, коли коханий чоловік зраджує. Знає, але все одно зв’язалася з моїм чоловіком. Чужа душа повна загадок.
Любі жінки, прочитайте і вдумайтесь. Біжіть від одружених чоловіків. Закривайте очі, затикайте вуха, не вірте, не слухайте, не закохуйтесь, біжіть геть! Розплата прийде неодмінно. Зараз або через 10 років, а може через 20, але прийде неминуче. Ваш випадок – виняток із правил? Мені теж так здавалося. Всім коханкам так здається. Це самообман.
Миру і добра всім вам!
