– Я не зрозумів, а ти куди так розфуфирилась? — спитав Микола, лежачи на дивані.

-Миколо, ну як куди? Я тобі ще тиждень тому говорила, що ми збиралися з Оленкою в суботу посидіти трохи – відповіла Катя, що стояла перед дзеркалом.

-Язиками чухати пішла, а в квартирі не зрозумій що діється. Невже зайнятися більше нема чим? — не вгамовувася чоловік.

– Миколо, а що такого? Усіх справ все одно не переробиш, а відпочивати теж колись треба від цього побуту. Він мені й так набрид. Я цілими днями то з ганчіркою, то біля плити. Ти ж зі своїми друзями регулярно зустрічаєшся, і ви ходите кудись разом. І я тобі, зауваж, жодного разу ще не заборонила, і навіть не обмовила тебе.

– Ще чого не вистачало! Щоб дружина мною зневажала! А з друзями я у справі зустрічаюся, і ми не просто пліткуємо, а обговорюємо справді важливі питання.

– Які? — Катя навіть усміхнулася через комічність того, що відбувається.

– Нема чого по подружках бовтатися, йди мені краще зроби чаю.

Катя подивилася на чоловіка. Вона взяла ватяний диск, налила трохи засобів для зняття макіяжу і почала з надмірним зусиллям змивати туш, яку нанесла кілька хвилин тому. Чоловік відвернувся до телевізора.

Жінка пішла на кухню і чомусь почала чистити пічку, хоча вона була досить чиста. З очей раптом ринули сльози.

“От чорт! Потрібно хоча б Оленці зателефонувати, сказати, що я не прийду!” — подумала жінка , зняла з рук гумові рукавички і дістала мобільний телефон.

– Алло, Катю! Ну ти де там застрягла? — почувся голос подруги.

– Так, Олено, слухай… тут така справа… Просто Микола захворів трохи, я не зможу прийти. Потрібно йому ліки дати, та й взагалі… Я не можу!

– Катько, я так і знала! Знову він тебе не відпустив. Я взагалі не розумію, навіщо ти все це терпиш?

– Олено, слухай, я зараз не можу розмовляти. Давай завтра тобі передзвоню чи якось днями, гаразд? Все, не можу більше говорити,бувай!

– Гаразд. Ой…

Олена не встигла домовити, бо Катя вже вимкнула розмову. На кухню зайшов Микола.

– Ну, ось бачиш, вдома-то від тебе користі більше. Залишилась і одразу за корисні справи взялася. Правильно робиш, що прибирання затіяла, бо запустила весь будинок і до подружки побігла.

Вийшла заміж, отже, треба вдома сидіти біля чоловіка. А не бігати там… Слухай, Катю, ти про чай не забула? Давай, плиту витирай, і чай принеси, бо реклама зараз закінчиться.

– Добре — за звичкою відповіла Катя.

Це слово “добре” за сім років шлюбу вона вживала у своїй промові особливо часто. Яке зауваження їй не зробив би чоловік, про що б не попросив, вона завжди відповідала так — “добре”.

Хоча насправді в їхньому шлюбному союзі нічого особливого й не було. Катя та Микола познайомилися на роботі. Спочатку він просто підвозив її до будинку, потім запропонував у кіно сходити, прогулятись разом у парку. Так між ними з’явилися теплі стосунки.

Микола часто освідчувався їй у коханні, дарував якісь милі подарунки та фактично одразу ж покликав її заміж. Катя, навпаки, ніколи не була впевнена в тому, що кохала Миколу. Так, раніше він був приємним у спілкуванні, ввічливим та обережним. Він був їй симпатичний. Але Катя свої почуття до цього чоловіка ніколи не називала коханням. Він наполягав на весіллі. Якоїсь миті Катя не стрималася і відповіла згодою.

Перший рік жили непогано. Потім Микола почав, як то кажуть, качати права. Спочатку просто завантажував дружину домашніми справами, постійно дорікав у неохайності, хоча в будинку завжди чистота. А потім і зовсім став ставитися до неї просто, як до прислуги — йди, подай, принеси, подивися,попрасуй і так далі.

Принаймні нещасна жінка почувала себе саме такою. А тепер взагалі дійшло до того, що Микола почав забороняти їй бачитися з подругами. Майже всіх йому вдалося відвадити, тільки Оленка не здавалася.

Потрібно сказати, що Миколу Олена не злюбила з самого початку. І подругу відмовляла виходити за нього заміж. Катерина і сама не була впевнена в правильності свого рішення, але що можна скасувати, коли весільну сукню вже пошито, а обручки давно куплені.

Змінити нічого вже не можна було, ось Катя і підкорилася долі. Думала, що сімейне життя якось налагодиться. Але все в їхньому шлюбі було якесь несправжнє. Навіть дитину завести не виходило.

Свекруха при кожній нагоді казала синові:

– Ой, синку, ну і знайшов ти собі цю Катьку. Біля тебе такі симпатичні дівчата крутилися, а ти цю… Вона геть і готує недуже, і тебе зовсім закинула, не доглядає, і дитину зробити ніяк не можете. Так я і піду з життя, не дочекавшись онуків.

Катерина часто чула такі зауваження на свою адресу, але не відповідала. Ситуація в сім’ї була не найпростіша, та тут ще зі свекрухою сваритися — тільки боком вийде.

Та й не зачіпали жінку слова свекрухи. Скоріше їй було більше від того, що чоловік або погоджувався з усім, що скаже його дорогоцінна мама, або просто мовчав. Але ніколи не захищав дружину від нападів матері.

Так і жили.

– Катю, ну ти там заснула? Де мій чай? Давай, неси швидше! — пролунав із кімнати голос Миколи.

– Гаразд, зараз.

Катя схаменулась, швидко включила електричний чайник, дістала пакетик і налила чоловікові чай.

– Тримай, Миколо.

– Ага.— чоловік навіть не спромігся відвернутися від телевізора, не кажучи вже про подяку.

У п’ятницю Микола повернувся з роботи якийсь особливо веселий, повечеряв і, як завжди, ліг перед телевізором.

– Слухай, я забув тобі сказати — завтра Павло святкує день народження, 45 років. Так що підготуй мені костюм, йду на 18 годину.

– Миколо, а що ж ти мені нічого не сказав про запрошення? Мені ж навіть піти особливо нема в чому, та й подарунок.

– Ну, по-перше, на подарунок ми йому вже грошима скинулися – я з премії взяв, а по-друге, я сказав – йду.

– Тобто ти знову не береш мене із собою? — обурилася Катерина.

– Що значить не береш, ми суто чоловічою компанією збираємося – незворушно відповів Микола.

– Ну звичайно! Минулого разу ти говорив те саме, а потім я випадково дізналася, що всі були парами на корпоративі, а ти весь вечір танцював із якоюсь там Людочкою.

– Так, годі, я сказав. На свято я йду один, твоя справа – вдома сидіти та прибиратися.– заявив чоловік.

– Іду один і крапка! Тобі там чого робити? Начебто вдома у нас зайнятися більше нема чим!

Наступного дня Микола рано-вранці сходив до перукарні, потім пообідав, трохи полежав на дивані і почав збиратися на ювілей свого приятеля та колеги.

– Катю, ти костюм попрасувала? – Запитав він дружину, як ні в чому не бувало.

– Візьми і попрасуй, якщо тобі треба! – відповіла Катерина.

– Що? Ось має рацію моя мама, ну і жінку я собі обрав, прямо обзаздрилися всі!

– Якщо я тебе не влаштовую, то ти можеш бути вільний. Тільки подумай про те, кому ти такий недолугий потрібен будеш.

– Що, я — недолуга?

Двері в квартиру відчинилися, і в передпокої з’явилася свекруха.

– Гей, ви чого не замкнені сидите, та ще й репетуєте. Чого знов не поділили?

– Та ось, мамо, я на день народження до Павла збираюся, а мені й костюм попрасувати нема кому. Дружина не хоче.

– Це що за новини? Катерино, я тобі не раз казала — за чоловіком доглядати треба. А ти на кого мого синочка перетворила? Давай костюм, зараз я сама тобі його до ладу приведу.

Катерина сиділа в іншій кімнаті, дивитися на збирання чоловіка їй не хотілося. А бачити свекруху ти більше.

– Катю, а де мої черевики? – долинув голос чоловіка.

– Маму свою спитай! — не втрималася Катя і випалила те, що думала, а не звичайне “добре”.

-Що? Зледащіла зовсім! Справами краще займися! — Микола явно не чекав такої відповіді.

Катя не збиралася вступати з ним у суперечку. На той момент вона хотіла лише одного — щоб чоловік швидше пішов із квартири.

– Ось ! Зовсім ти її розпустив! Інші чоловіки дружин тримають ось тут,- і показала кулак. А ця …

Катерина дочекалася, коли чоловік і свекруха підуть із квартири. Взялася за прибирання, а за кілька хвилин почула дзвінок мобільного телефону.

Вона була просто впевнена в тому, що дзвонить або чоловік, або свекруха, щоб висловити на її адресу ще якийсь закид. Але на екрані мобільного телефону з’явився номер подруги Олені.

– Привіт, подруго. Що робиш? Тиран-то твій удома, знову телевізор дивитися?

– Привіт, Олено. Ні. Він на ювілей пішов.

– У сенсі? – Перепитала Олена.

– Ну пішов на ювілей, а я вдома – відповіла жінка.

– Ну, ти, подруго, даєш! І довго ти терпіти все це будеш?

– Не знаю, Олено.

– Знаєш що, я б на твоєму місці одягла свою найкрасивішу сукню, зробила зачіску та пішла на цей день народження! – Запропонувала Олена натхненним голосом.

– Але Микола сказав, що вони чоловічою компанією збираються.

– Ти як маленька. Адже не раз він тобі вже обманював, а ти все продовжуєш йому вірити!

Ідея подруги спочатку здалася Каті повним маренням. Але вона все ж таки вирішила наслідувати її пораді — одягла найкраще плаття, зробила макіяж і вирушила до ресторану.

Як вона й припускала, у ресторані всі були парами, а її Микола вже мило розмовляв із молоденькою офіціанткою.

– Вибачте, я трохи затрималася! – сказала Катерина.

– Ой, Катюшо! Все ж таки вирішила приїхати і правильно зробила! Микола ,сказав в тебе самопочуття погане, а ти он яка красуня.

Катя подивилася на чоловіка. Він уже не звертав уваги на офіціантку, а дивився у її бік, з відкритим ротом. Він явно не очікував такого повороту подій.

– Ну що, Катюшо, коли прийшла, давай із тобою потанцюємо. Я ж сьогодні таки іменинник, і мені все можна! — грайливо промовив Павло і підморгнув Миколі, що стояв осторонь.

Катя танцювала, і все, що відбувалося, здавалось їй якоюсь неймовірною казкою. Вона раптом справді відчула себе справжньою принцесою на балі у казковому королівстві.

Щойно танець закінчився, до неї підійшов Микола.

– Ну що, скандалити тут будеш чи додому потерпиш? – запитала Катерина.

– Кохана, ти така гарна, просто неймовірно виглядаєш!

Катя чекала на свою адресу все, що завгодно, але тільки не це.

– Кохана? Ти ж тільки до весілля мене так називав…

– Можливо, ти зі мною потанцюєш? – запропонував Микола.

Катерина погодилась. Вони танцювали та дивилися один на одного. У цей момент вона чітко зрозуміла, як багато для неї означає цей чоловік.

З дня народження вони повернулися щасливі та втомлені, тож одразу вирушили спати.

Вранці Катя прокинулася від запаху кави. Вона швидко встала і за звичкою вискочила на кухню.

– Ти чого сам, давай я приготую! — засмутилася Катерина.

– Ні, люба, я сам усе приготую і принесу. А ти йди, лягай.

– Добре, — відповіла Катя і раптом зрозуміла, наскільки тепер для неї змінився зміст цього слова.

Жінка повернулась до ліжка. Вона раптом подумала про те, що зовсім перестала любити і цінувати себе, і тим самим дала чоловікові привід думати і ставитися до неї так само. Неможливо прийняти чиєсь кохання, якщо людина сама себе не любить.

Через рік у Каті та Миколи з’явився на світ первісток. Хлопчика вирішили назвати Павлом, на честь того самого друга . Мати Миколи дуже зраділа, коли дізналася, що скоро буде бабусею.

Тепер сусідкам на лавці вона розповідає, яка у її синочка щаслива та міцна родина — і невістка-красуня, і маленький онучок просто диво. З кожним днем ​​Катерина дедалі більше усвідомлює, що у її житті все стало добрим. І це “добре” — не просто слово, яке кажуть за звичкою.