– Дорога, я пішов на роботу. Не хвилюйся, цього разу точно обійдеться без травм. Обіцяю.
– Добре, коханий. Я стежитиму за твоїм виступом. Успіхів!
– Бувай. Скоро побачимося!
Володимир пішов на роботу, яку любив усім серцем, а Марина залишилася вдома, адже вона була домогосподаркою і стежила за затишком. Володимир заробляв добрі гроші, але жертвував своїм здоров’ям – він був каскадером.
Минулого разу, коли він виступав, то відбувся тільки синцями й славу богу, але Марині це все одно не подобалося. Майже кожного разу після виступу, він тиждень лежав удома і нічого не міг робити, тому що в нього боліли всі кінцівки.
Цього разу він пообіцяв, що все буде гаразд, але Марина прийняла собі рішення. Якщо знову щось із ним трапиться, то він покине цю справу і знайде нормальну роботу. Краще вона вийде на роботу, ніж він буде калічити себе — говорила дружина.
На цей раз Володимир виступав вкрай акуратно. Правильно приземлявся, дотримувався техніки й намагався особливо не показувати себе, тому що це були не масштабні змагання, але тут йому доводилося виконати складний трюк, який давався двічі-тричі з десяти.
— Володя, ти певен, що хочеш зробити його? Просто ти ще від минулої травми не відійшов, а тут уже знову на мотоцикл сідаєш – запитав його тренер.
– Не переживай все буде добре. Я впевнений у собі – сказав Володя.
Він починає розгін, набирає швидкість, злітає, як усе йде за планом, виконує трюк на 100% і практично ідеально, але при приземленні знову щось йде не так.
Він приземлився не на колеса, як мусив, а боком. Через це мотоцикл йому переламав ліву ногу, а через перевороти зачепив і другу. То була не дуже приємна картина. Хоч і глядачам не особливо видно було весь біль Володимира, тому що він намагався не показувати нікому, але як тільки його завели до гримерки, то тут же почався пекельний біль.
Володимир розумів, що обіцяв своїй дружині повернутись живим і неушкодженим, а тут таке нещастя.
З цього дня життя цієї сім’ї повністю змінилося. Володимир пролежав кілька місяців у палаті, не розуміючи, що буде з ним далі. Швидше за все, кар’єру професійного каскадера доведеться закінчити, надто вже серйозна травма у нього, яка не дозволить виконувати важкі трюки, але це були ще не погані новини.
Перед першим разом, коли його хотіли поставити на ноги, лікар підійшов і сказав, що краще не варто. Ноги повністю не працювали в цей момент, йому була потрібна дорога операція, і чим швидше вона буде виконана, тим краще.
З цього дня Володимир міг пересуватися лише на візку. Марині було складно. Зрозуміло, весь цей час вона була з ним. Допомагала, прибирала, годувала, а також інші дії, які сам не міг зробити її чоловік.
— Вова, ти ж обіцяв… — казала Марина.
А чоловік своєю чергою тільки вибачався і говорив, що сам не зрозумів, як це сталося.
Вони жили разом, Марина влаштувалась на роботу, бо грошей у хаті не вистачало, а з Володимиром сиділа його мати. Вова постійно розмовляв з мамою, вони думали про майбутнє, коли він зможе ходити, адже такий шанс був, але Марина в нього не вірила більше.
Вона постійно приходила додому, доглядала його без будь-якої радості й вічно була сумною.
Через деякий час вона якось почала затримуватися, то з подружками прогуляється, то просто на роботі додатковий час візьме, одним словом, не хотіла повертатися додому.
Мати Володимира чудово все розуміла, що відбувається. Тому й розпочала розмову.
– Марино, я розумію, що твій чоловік зараз не в кращому стані. Але ти згадай, як багато він для тебе зробив у цьому житті. А тепер, коли він у такому стані, від нього не можна відмовлятися. Ми знайдемо гроші на операцію, він стане на ноги.
— Валентино Іванівно, вибачте, але я вже не можу. Щодня я бачу його і мій настрій одразу погіршується. Не таке життя я вибирала.
— Я все розумію, але…
— Та нічого ви не розумієте. Я втомилася, правда. Знаєте, забирайте цього овоча до себе, я більше не терпітиму, втомилася, все — Марина зі сльозами на очах вимовила ці фрази.
Наступного дня Марина привезла чоловіка до рідної матері, сказала йому прощання і поїхала у невідомому напрямку. Квартиру через якийсь час продала, а гроші розділила навпіл – 50% відправила сім’ї чоловіка, 50% залишила собі.
Володимир просто цього не залишив. Він наважився стати на ноги й довести своїй дружині, що він ще в справі.
Валентина Іванівна весь час займалася пошуком грошей на операцію. Вона додала свої, попросила у друзів, також друзі Вови додали, і всі разом їм вдалося зібрати потрібну суму.
Володимиру зробили операцію і вже за місяць він зміг стати на ноги. Так, поки що він ходив із паличкою. Так, це були невпевнені кроки, але в будь-якому разі він міг ходити – і це було щастя.
Вже за рік Володимир міг упевнено виходити з дому і за нього не боялися, що він десь упаде чи що. Весь цей час його підтримували друзі вони заїжджали за ним, катали містом, ходили в парках і так далі. Валентина Іванівна була дуже щасливою, що саме в такий тяжкий момент поряд з ним виявилися потрібні люди.
Завдяки спільній допомозі він став на ноги, він повністю позбувся і забув про коляску, і навіть уже не згадував ті дні, коли не міг підвестися з ліжка.
Тепер він упевнений у собі чоловік, який влаштувався працювати у велику компанію. Річ у тім, що поки він лежав на ліжку, він не даремно час не втрачав, а вивчав програмування. Тому коли вийшов з лікарняного, то перед ним відкривалися нові дороги, де він міг би заробити гроші.
Його взяли у велику компанію з відмінними умовами та високою зарплатою. За пів року вони змогли розрахуватися з усіма боргами, практично віддали кредит і Володимир навіть купив золотий ланцюжок своїй матері на знак подяки.
Про Марину він навіть не згадував. Це було його минуле, нещасливе життя, але одного разу він її зустрів. Вова повертався після роботи, але чомусь цього разу вирішив поїхати через старий район, де він раніше жив із Мариною. Саме там він її й побачив.
Він зайшов у магазин, де раніше постійно купував індичку, адже тут вона була надзвичайно смачною, але одну з продавців він впізнав. То була Марина. Вона стала зовсім худорлявою, волосся було розпатлане, а очі були шалено втомлені.
— Привіт, Марино.
Дівчина глянула на нього і не вірила своїм очам. Її обличчя обомліло і втратило будь-який нормальний стан.
— Привіт — прошепотіла вона абияк.
— І заради чого ти відмовилася від мене? Щоб зараз працювати у магазині?
— Вова, пробач мені, будь ласка. Я вже давно про це жалію, майже одразу ж, як пішла.
— Ну, ти ж розумієш, що вже нічого не повернути.
— Чому ж?
— До зрадників не повертаються – голосно заявив Володимир.
В цей момент йому не було шкода Марину. Вона сама обрала цей шлях і залишила його одного, коли йому така потрібна була її підтримка.
З того самого дня він спілкувався тільки зі своїми друзями та родиною. Рідну матір він відправляв у різні країни, вводив у дорогі місця та просто любив.
Як казав Володимир своїм друзям:
— Немає нічого важливішого за маму. Тому цінуйте її, адже вона буде поруч, коли всі відвернуться від тебе.
