Пішла я в черговий раз за продуктами. Дивлюся, між рядами блукає жінка з 6-річним хлопчиком. Одягнені вони були бідно, але охайно. Хлопчик був худим, голодними очима він оглядав всі полички, але нічого у матері не просив.
Поки мама перебирала уцінені овочі, він взяв у руки олівці. Понюхав їх, розглянув уважно коробку, поцілував і акуратно поставив на місце. Потім зітхнув. Став розглядати наклейки і красиві зошити. Жінка нахилилася до нього, погладила по голові і пояснила, що у неї немає грошей.
Він кивнув головою і посміхнувся у відповідь. На ньому була смішна дитяча шапка і куртка на кілька розмірів більша. У мене прямо в грудях защеміло. Я згадала свою дочку, вона теж ніколи нічого не просила в магазині.
Я кинулася за кошиком і рвонула до відділу канцелярії. Накидала туди різних фломастерів, олівців, зошитів, наклейок і всяких дрібниць. Потім задумалася, як порадувати малюка, щоб не образити його маму.
Коли мама підійшла до каси, моя корзина була вже оплачена. Я підійшла до хлопця і кажу:
– Привіт малий! У нас сьогодні був конкурс на кращу шапочку з вушками. Ти переміг! Ось твій приз!
Ви б бачили його очі в той момент!
Маленький хлопчик отримав стільки щастя! Але ж коштувала вся канцелярія не більше 200 гривеь! Як же мені було тепло на душі після цього вчинку!
