— Аню, ти справді настільки дурна, чи просто прикидаєшся?
Чоловік дивився на мене з неприхованим здивуванням.

— Гроші мають працювати, а не лежати мертвим вантажем! Невже я повинен пояснювати дорослій жінці такі елементарні речі?

Я втомлено зітхнула й відсунула чашку чаю. Апетит пропав миттєво. Валера знову завів цей неприємний діалог

З того моменту, як я отримала у спадок усе майно батьків — трикімнатну квартиру, гараж зі старенькою машиною та солідний банківський рахунок, ця тема у нас обговорювалася щодня.

Чоловік наполягав на тому, щоб я продала всю нерухомість, а виручені кошти разом із накопиченнями витратила на купівлю та облаштування великого заміського будинку. Ідея була в тому, щоб жити там разом із його батьками.

Перспектива мене не тішила, і я сказала про це одразу. По-перше, ділити одну кухню з іншою господинею — це вже не найкращий варіант, а якщо врахувати напружені відносини зі свекрухою, ситуація взагалі ставала вибухонебезпечною. По-друге, чому я повинна робити зі свого особистого майна спільно нажите? І, по-третє, я просто ненавиджу, коли на мене тиснуть.

А тиск був ще той! Я не встигла оговтатися від втрати батьків, які буквально за три тижні згоріли від тієї «нещасної китайської хвороби», як у гості заявилася свекруха зі своїми ідеями, що робити з моєю спадщиною.

На той момент я навіть у нотаріуса не встигла побувати й їсти нічого не могла, а ця діяльна жінка вже міцно взяла мене в оборот. Як зараз розумію, вона розраховувала скористатися моїм емоційним станом, щоб швиденько все провернути. Але, на щастя, у мене вистачило розуму та сили характеру, щоб відправити її разом із її «геніальними» планами куди подалі.

Проте свекруха не могла змиритися з відмовою й продовжувала накручувати Валеру. Наталя Анатоліївна була жінкою владною, вона не терпіла заперечень, а тут я так нахабно руйнувала її плани.

Перші пів року, поки я не вступила в спадщину, мене особливо не чіпали. Час від часу чоловік або його мати згадували про це, але без особливого напору.

Але коли я офіційно стала власницею майна, все різко змінилося. Валера почав буквально кожен день заводити розмови про триповерховий особняк із басейном і садом, нову машину та подорож на острови. Він випробував усі методи: від ніжних вмовлянь до ультиматумів і навіть погроз розлученням. Та я стояла на своєму.

Чому ж я не подала на розлучення? Хороше питання. Напевно, тоді у мене просто не було на це моральних сил. Я важко переживала втрату батьків і не була готова до нового стресу у вигляді шлюборозлучного процесу.

Хоча той тиск, який організували мені Валера та його мати, був справжнім випробуванням.

— Аню, ти мене взагалі чуєш? У яких ти вічно хмарах літаєш? — роздратований голос чоловіка вирвав мене з роздумів.

— Чую. І що я маю тобі відповісти? — спокійно запитала я.

Валера підсунув мені смартфон і з запалом почав розповідати, що знайшов чудовий варіант заміського будинку.

— Подивись, яка краса! І головне — ціна просто смішна, всього 20 мільйонів. Навіть посуд залишають, заїжджай і живи! Бассейн, величезний гараж, альтанка з тандиром! Ми з мамою вчора їздили дивитися, у реальності ще краще, ніж на фото!

— Якщо вам із мамою він так подобається, то купуйте, звісно, — я криво посміхнулася й зробила ковток чаю.

Очевидно, Валера зрозумів мене по-своєму, бо аж засяяв від радості та кинувся мене обіймати, як дитина кота.

— Ти ж моя розумниця! Нарешті погодилася! Завтра ж їдемо оформлювати. Скільки у тебе зараз на рахунку? Треба одразу внести 10% завдатку.

Я відсторонилася й з іронією уточнила:

— А до чого тут мій рахунок? Я вже разів сто повторила, що в цій авантюрі участі не беру. Якщо ви з мамою задумали покупку — фінансуйте її самі. Більше того, можемо розлучитися прямо перед угодою, щоб ти точно не переживав, що я на щось претендуватиму.

Я навіть отримала задоволення, спостерігаючи, як у Валери різко змінилося обличчя. Він розгублено відкривав і закривав рота, явно не знаючи, які ще аргументи привести, щоб нав’язати мені свою волю. Точніше, волю своєї матері!

— Запам’ятай, любий, і матері своїй передай: усе майно, що дісталося мені від батьків, належить тільки мені! Продавати його в угоду вам я не збираюся. Навіть гараж! — прошипіла я, не даючи йому опам’ятатися.

Не знаю, до чого б міг зайти цей діалог, але, на щастя, Валера раптом згадав, що спізнюється на роботу. Він глянув на мене з ненавистю, грюкнув дверима так, що в передпокої посипалася штукатурка, і пішов.

Я похитала головою, зробила ще один ковток чаю та теж вирушила на роботу, сподіваючись хоч там відволіктися. Через ранкові сварки з чоловіком я трохи затрималася і влетіла до офісу буквально за дві хвилини до початку робочого дня. До мене тут же підбігла Людочка, наш офіс-менеджер і водночас моя приятелька.

— Анька, ну ти даєш! Ледь штрафу не отримала! Ти ж знаєш, що шеф із запізненнями не церемониться! Він, до речі, тебе вже двічі шукав, мерщій до нього в кабінет, а то потім будеш пояснювати, що встигла!

— Тільки цього мені бракувало… — пробурмотіла я, зітхнула та вирушила до начальника.

— Олександре Юрійовичу, можна? — заглянула я у відчинені двері.

Шеф відірвав погляд від документів і кивнув.

— Проходьте, Анно Миколаївно, сідайте. Часу обмаль, тому одразу до справи. У нас надзвичайна ситуація. Вчора ввечері повідомили, що в Пітері начальник відділу збуту потрапив у ДТП. Прогнози невтішні, на роботу він більше не повернеться, а залишати філію без керівника такого рівня не можна. Там зараз на погодженні великий контракт, якщо втратимо момент — залишимося ні з чим. Я переглянув усі кандидатури, і ваша здається мені найперспективнішою. Рішення потрібно прийняти негайно і сьогодні ж виїхати. Часу на роздуми немає. До офіційного звільнення Сергєєва ви будете виконуючою обов’язки, а потім отримаєте офіційне призначення. Зарплата втричі вища за вашу нинішню, ДМС, бонуси, відсоток від угод. Що скажете?

Я застигла, ошелешено дивлячись на шефа. Думки блискавично промайнули в голові. Це був ідеальний шанс — почати нове життя, забути про Валеру та його нахабну матір. Та й що вже приховувати, це справжній прорив у кар’єрі!

Моє мовчання начальник витлумачив по-своєму та зітхнув.

— Розумію, вам треба обговорити це з чоловіком. Давайте так: у вас є година на роздуми, потім озвучите мені остаточне рішення.

— Я погоджуюся, Олександре Юрійовичу. Час на збори мені не потрібен, готова їхати хоч сьогодні. Тільки скажіть, кому передати справи.

Шеф з явним полегшенням зітхнув і усміхнувся.

— Камінь з душі! А як же ваш чоловік? Не буде проблем?

— Я розлучаюся. У мене більше немає чоловіка, — тихо відповіла я, остаточно приймаючи це рішення.

— Це чудово! Тобто… вибачте, я не те мав на увазі, — розгублено виправився Олександр Юрійович.

Я розсміялася й похитала головою.

— Все гаразд, я зрозуміла, що ви мали на увазі. Отже, які мої обов’язки?

Весь наступний робочий день пройшов у метушні. Дякуючи Людочці, вона взяла на себе організаційні питання, замовила мені квитки на «Сапсан» і допомогла зібрати речі.

Повідомляти Валері про зміни в моєму житті я не вважала за потрібне. Просто залишила йому коротку записку, що йду від нього і подаю на розлучення. Він намагався мені телефонувати, але після кількох скинутих викликів я просто заблокувала його, як і колишню свекруху.

Пітер зустрів мене негостинно: погода була жахлива, суміш дощу з мокрим снігом і сильний вітер пронизували до кісток, поки я добиралася до готелю. Але це нітрохи не затьмарило моєї радості від приїзду до північної столиці. Думати про погане і жаліти себе не було часу, адже вже наступного дня робочі завдання поглинули мене повністю.

З контрактом у мене все склалося вдало, угода пройшла бездоганно, хоча успіх дався нелегко, коштував багатьох безсонних ночей і неабияких хвилювань. Шеф виконав усі свої обіцянки, і я дійсно почала чудово заробляти.

Батьківську квартиру, гараж і машину, які так не давали спокою свекрусі, я продала. На виручені гроші купила чудову квартиру в Пітері і нову машину. Я буквально закохалася в це місто і зрозуміла, що хочу тут залишитися. Досі не віриться, що в моєму житті все так вдало склалося.

А ось про Валеру того ж сказати не можу. Після розлучення він опустився, почав зловживати алкоголем і зовсім деградував. Жаліти його я не стала, вважаю, що він отримав по заслугах. Нових стосунків я не завела і поки не планую, довіри до протилежної статі поки що немає, та й без чоловіка почуваюся чудово, насолоджуючись свободою, достатком і новим життям.