У нас з братом є спільна спадкова квартира, я п’ятнадцять років чекала, коли брат вирішить свої проблеми і викупить у мене свою частку. Весь цей час він там жив, тепер мені потрібні гроші, а брат знову каже, щоб я почекала.
Коли не стало наших батьків, мені було 20, а братові 18. Спочатку ми жили разом, потім я вийшла заміж і переїхала до чоловіка, а брат залишився один у нашій спадковій трійці. Він вчився в університеті і я вирішила, що доки він не доучиться, квартиру продавати не будемо. Ось вивчиться, працюватиме, тоді вже й займемося питанням продажу житла.
У мого чоловіка була своя окрема квартира, тож із продажем квартири ми не поспішали. Брат доучився, і відразу одружився. До мене прийшов з проханням не продавати поки квартиру, бо у них зараз складне матеріальне становище і щось взяти їм буде важко. До того ж, наречена брата чекала дитину.
Я погодилася почекати ще трохи, поки брат стане на ноги. У мене тоді вже народилася дочка, клопоту свого вистачало, тому я не стежила, що там відбувається в сім’ї брата. Ми не припинили спілкування повністю, але бачилися не часто. У дорослому житті свої правила.
Я знала, що в брата теж народилася дочка. Сам він вивертався навиворіт, щоб забезпечити сім’ю. Все заспокоював, що ось вийде з декрету дружина, стане легше.
– Слухай, ну така ситуація, дочка в садок не ходить, дружина не працює. Давай почекаємо з продажем квартири, – знову попросив брат.
Мені і справді нікуди було поспішати, але сама ситуація мені не дуже подобалася. Тим не менш, я увійшла в становище брата і він з сім’єю продовжив жити в нашій спільній квартирі.
Коли племінниці до школи залишався рік, братова дружина знову сповістила про те, що чекає дитину. І знову я мала почекати і ввійти в становище брата. Але цього разу у нього вже була конкретніша пропозиція – давай я тобі виплачуватиму твою частку частинами, ну, як би, я в тебе буду її викуповувати, а то відчуваю, що ми ніколи звідти не з’їдемо.
Ми погодили ціну моєї частки, брат пообіцяв, що за першої нагоди виплачуватиме мені гроші. Я тоді ще подумала, що якраз до закінчення моєї доньки школи вже буде якась сума, можна буде їй квартиру взяти в іпотеку.
Цього року моя дочка закінчує школу і за п’ятнадцять років брат виплатив мені всього тридцять тисяч гривень. Дружина у брата так і не працює, бо народила ще двох дітей. Заробляє один брат, але їм не вистачає.
А мені досі хочеться дочки взяти окрему квартиру. Зрозумівши, що розмовляти з братом марно, я виставила свою половину квартири на продаж. Брат про те, що я продаю свою половину, знав, йому першому і запропонувала. Але в нього грошей немає, як він каже. І вмовляє мене не продавати.
Я відповіла, що п’ятнадцять років чекала, а тепер мені час думати не про його дітей, а свою дочку. А моєї доньці потрібна квартира. Треба було відразу продавати квартиру, ділити гроші, але хотілося вчинити по-родинному, щоб усім було добре. І все одно я погана залишилася.
