Психолог може лише підштовхнути людину до більш рішучих дій у пошуку і супроводжувати її на цьому шляху, щоб вона не наробила дурниць, але сама іскра кохання – це диво, яке не підвладне нікому.
Перш за все, важливо відзначити, що існує «сліпа» любов, в якій багато пристрасті, багато біохімії, багато любовного безумства. Це дається нам для того, щоб вона встигла трансформуватися в «зрячу» любов». Приклад останньої хочу привести тут.
З батьками мого хорошого друга трапилася така історія. Коли йому було 11-12 років, його батько став ходити до сусідки «лагодити кран». Кран протікав дуже часто. Майже кожен день він його ремонтував по дві, а то і по три години. Місяця два ремонтував. Такий дуже вибагливий кран попався…
Одного разу повернувся і сказав дружині: «Іра, я йду». – «Куди?» – «Я тепер буду жити з Любою». І вона відпустила його.
Що значить «відпустити»? Це означає відпустити психологічно, внутрішньо, економічно – на всіх рівнях. Я її запитував: «Ірина Петрівна, як вам це вдалося?» Вона сказала: «Цей чоловік зробив мене щасливою на цілих 15 років. І мені цього досить. Якщо зараз для нього важливо бути щасливим не так, як я розумію, а так, як розуміє і хоче він, нехай буде так. Я до смерті буду вдячна йому за те, що він вже дав мені».
Мені здається, що іноді кохання – в тому, щоб відпустити людину, хоча б на рівні дій і вчинків: не влазити, не ломитися, не лізти зі своїми маніпуляціями в її життя. Просто залишити людину в спокої. Справжня любов вміє відпускати. Буває, дівчата говорять своїм хлопцям: «Слухай, ти дістав мене своєю любов’ю. Відчепися від мене, будь ласка». І в тому, щоб залишити людину в спокої, може проявитися твоя любов. Від апостола Павла ми знаємо, що «любов не шукає свого»…
Якщо образ коханої (але не взаємно) людини не дає спокою, переслідує нас, почуття замутняють розум, ми ще раз подумки дякуємо їй і – відпускаємо. Ми можемо як мантру якусь, як заклинання, говорити самі в собі образу коханої людини: «Спасибі тобі велике за те, що ти була в моєму житті. Я відпускаю тебе». Ми також дякуємо Богові за цю ситуацію і – відпускаємо людину. У вдячності укладена могутня цілюща сила.
Якщо людина вже пішла із життя, а ми все вирішуємо «повернеться чи не повернеться?», «як би повернути?», «може спробувати ще раз поговорити?», то, швидше за все, ми любимо своє власне почуття з приводу людини, а не її саму, адже вона не вибирає бути з нами.
Був випадок, коли мені довелося консультувати хлопця, від якого пішла дівчина. Він був на межі дуже серйозної душевної кризи, навіть на Бога нарікав. Ми з ним дуже довго вчилися відпускати. Я розповів йому історію про те, як один письменник якось упіймав дикого койота і посадив на ланцюг. Койот довго рвався в бік лісу, намагався з розгону порвати ланцюг, до крові перетер собі шию нашийником. Така властивість його породи, яка не погоджується з несвободою. І письменник зрозумів: якщо любиш – відпусти. Якщо хтось дійсно твій, він повернеться до тебе. А якщо не твій, він ніколи не буде з тобою щасливий.
Якщо ж тебе «заклинює» на болі і трагізмі розриву стосунків, як на якісь нав’язливій ідеї, необхідно вольовим зусиллям навчитися перемикатися від нав’язливих думок, включитися в життя «тут і зараз», вийти із стану зацикленості. Найнебезпечніше в цьому стані – терміново шукати інший «об’єкт» для того, щоб переключити на інтенсивність почуттів. Коли «нерв закоханості» сильно запалений, не поспішайте шукати «любов» в комусь іншому.
Відпочиньте, охолоньте трохи від любовної лихоманки, перейдіть на нормальний, звичайний стан. Якщо в серці ще живий образ іншої людини, нова закоханість буде спробою перенесення почуттів щодо попереднього партнера на нового.
Про подібних ситуаціях ходять багато анекдотів на кшталт того, що людина, перебуваючи з однією жінкою, в пориві пристрасті називає ім’я іншого… Цей гумор якраз про неусвідомлену спробу новою пристрастю компенсувати втрату. При цьому ми чинимо нечесно, перш за все, по відношенню до нового партнера.
Існують неконструктивні мотиви вступу в шлюб. Одна з них — міркування критичного віку. Людина думає: «Вже за 30, треба хоч якось спробувати одружитися (або вийти заміж)». Це все одно, що прийти на Ярославський вокзал о 23.30 і вскочити в перший-ліпший поїзд, бо «Треба ж кудись поїхати». А може, тобі зовсім не туди?
Віруючі люди радять поговорити з Богом з приводу того, що між вами відбувається, запитати Його, як Він дивиться на ваш шлюб. Ви можете стати перед Богом, просто поміркувати вголос: «Господи, ось така ситуація. Ти бачиш цю людину. Ти бачиш, що зараз відбувається в моєму серці. Я знаю, що від Тебе приходить благо для мого життя. Я хочу почути, що Ти хочеш мені сказати. Я хочу знати Твою волю з приводу цієї ситуації». Якщо я впевнений, що мій Бог не якийсь злий, який все краще забирає, якщо я серцем зрозумів, що Він – Любов, то я довіряю йому всі обставини мого життя, всіситуації, всіх людей. У багатьох людей Бог – з ім’ям «Не можна». А якщо Бог – люблячий Батько, то я так і кажу: «Батько, відкрий, покажи! Я хочу знати, яка Твоя воля. Я готовий довіряти тобі і вчитися у Тебе з цієї ситуації».
І якщо ми довіряємо Богу, то коли Батько забирає у нас улюблену іграшку, ми разжимаємо кулачки, розуміючи, що Бог краще розбирається в тому, що нам зараз потрібно. Невіруюча людина може в медитації прислухатися до глибини самої себе, побачити ситуацію в перспективі земного життя, по шляху в перспективі вічності…
Я хочу підбадьорити всіх закоханих, яких кинули або відкинули. Якщо кохана людина від вас може піти, то ваша доля від вас не втече. А якщо хтось пішов з вашого життя, значить це не ваша доля. Ваша доля, ваш потяг без вас нікуди не поїде.
