З своїм чоловіком ми зустрілися ще 10 років тому. Я вчилася в училищі, куди поступила після дитячого будинку, в якому я виросла, бо моїх батьків не стало коли я була ще зовсім маленькою. А Тарас вчився в університеті на інженера, жив в гуртожитку, підробляв і ніколи не любив говорити про своїх батьків.
Знала лише я, що він родом з села, що знаходиться за 150 кілометрів від обласного центру, що там залишилися батько, мама і молодша сестра. Все, про решту Тарас вперто мовчав, як і про те, чому він ніколи не їде додому.
Коли ми пішли в РАЦС, батьків Тараса на розписі не було, мені здалося, що він їм навіть не повідомив. Ми обоє працювали, знімали житло, намагалися щось відкласти, але в перші роки нам було дуже складно. Це вже потім мій чоловік сильно піднявся по кар’єрних сходах, почав дуже добре заробляти, і ми придбали собі квартиру.
Все у нас було добре, але чомусь Бог не давав нам діточок. Одного разу мені приснилася моя мама, хоча я її і не пам’ятаю, бо бачила лише на фотографіях. Вона у сні мені сказала, щоб я відшукала маму Тараса, бо дитині потрібна хоча б одна бабуся.
Знайти її було не так складно – я знала село і знала прізвище, цього було достатньо. Треба лише було це зробити непомітно для чоловіка, бо він навіть говорити не хотів про батьків. То ж я дочекалася, коли чоловік поїде у чергове відрядження і вирушила на пошуки своєї свекрухи.
За зазначеною адресою проживала дуже миловидна жіночка, яка виявилася мамою мого Тараса. Я їй сказала, хто я, а вона мене відразу в хату запросила. Жінка розповіла мені, що свекра не стало кілька років тому, відтоді вона живе одна в цій хаті. Дочка побудувалася в іншому краю села, іноді до неї забігає, але часу не має, бо вдома у неї троє діточок.
Тоді я наважилася запитати у свекрухи, чому вони з Тарасом не спілкуються. Історія виявилася такою дріб’язковою, що я не могла повірити, що через це можуть не спілкуватися між собою найрідніші люди.
Жила моя свекруха з чоловіком не дуже заможно, але мали гарну земельну ділянку в іншому кінці села. Тарас завжди мріяв там будинок збудувати, але поки він вчився в місті, молодша сестра вийшла заміж і батьки віддали їй цю ділянку. Вони з чоловіком через кілька років звели там для себе будинок. А Тарас образився і перестав спілкуватися з родичами. Навіть не приїхав провести в останню путь батька, хоча родичі повідомили йому цю сумну новину.
Після цього я часто стала приїжджати до свекрухи. А щоб чоловік про це не знав, їхала я, коли він був у відрядженні. А нещодавно я зрозуміла, що чекаю дитину. Першим, кому я повідомила цю радісну новину, був мій чоловік, а другою – свекруха.
Я поїхала до неї у свято Миколая, накупила подарунків, і сказала, що це їй від сина. Треба було бачити, якою щасливою вона була. І чоловікові я теж купила подарунки, сказала, що від матері.
Було видно, що Тарас давно пробачив її, і лише через свою впертість не їхав до неї. Він навіть не запитав, звідки я знаю про неї, але поцікавився як вона. Тоді я запропонувала найближчими вихідними поїхати до неї разом, адже нашій дитині потрібна бабуся.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
