– Який у тебе гарний будинок, Лідочко, доглянутий. Ви тут житимете? Як же пощастило моєму синові? – сказала свекруха відразу після весілля.

– Ми звичайно теж не бідуємо, у нього велика квартира. Три кімнати. З колишньою дружиною вони там і мешкали, але це була така безгосподарна особа.

– Втекла вона без пояснення. За три роки не змогли зробити ремонт. Уявляєш? Скільки разів я говорила, натякала, а вона не ворушилася. Нероба!

– Ми якось заходили з Віктором у ту квартиру. Ремонт там потрібен капітальний, але все чистенько. Просто там напевно люди похилого віку жили? Все старомодне.

– Але готувала ця ледащо добре, просто пальчики оближеш. А ти вмієш готувати?

– Готувати я вмію, ви самі переконалися. Чи вам не сподобалося?

– Все сподобалося.

– Тоді не будемо про колишню дружину Віктора. Ви начебто порівнюєте мене з нею.

– Ой, вибач. Звичайно, ти краще.

Подруга розповідала про свою погану свекруху, та Ліда й на своєму досвіді знала. Бабуся, батькова мати, не любила матір Ліди, та й саму її не дуже приймала.

Зовсім інша справа – це друга бабуся, вона і Ліду любила, і до зятя ставилася нормально. З Валентиною Миколаївною було зовсім не так, відчувалася в її поведінці якась каверза. Свята у сім’ї розпочалися у листопаді, з дня народження Віктора.

– Лідочка, я всіх запросив. Будуть лише родичі, але їх у мене багато. Ювілей же, тридцять років. Ти ж розумієш. До того ж у нас так заведено.

– Добре. Все приготуємо.

– Я готувати зовсім не вмію.

– Я все сама, з тебе продукти.

– Продукти? Може, разом сходимо?

– Гаразд.

Свято вийшло дуже веселе.

– Лідочка, ти чудово впоралася, – сказала їй свекруха. – Все так смачно та красиво. А дім у тебе, просто казка. Ми всією компанією до вас на Новий рік. Ви ж не проти?

– Віктор у нас молодший, дітей у вас ще немає, турбот ніяких, так що ви тепер сторона, що приймає. У вас і місця багато.

– Адже ми любимо спілкуватися, збиратися всією дружною сім’єю, веселитися. І поїсти смачно ми теж любимо. А в тебе тут такі вишукані страви. Як у ресторані!

– Це ж ювілей коханого чоловіка.

– Як я рада, як я рада…

Всі гості висловили своє захоплення, та поїхали.

Наближався Новий рік.

– Лідочка, ти не забула, ми запросили гостей.

– Запросили?

– Мама ж сказала, а ти була не проти. Але вони ще сьогодні нагадали мені. Час звикати до нашої родини. Тепер завжди буде так.

– Як буде?

– Гості на всі свята у нас. Будинок великий, місця вистачить. Це тоді вони не залишилися, а зараз свята довгі. Весело буде. Вони й раніше в мене залишалися, тісно було, але ніхто не ображався. А тут хороми. Нехай відпочивають.

– Я тебе не зрозуміла. Вся родина залишиться?

– А як же?

– Значить вони й допоможуть із підготовкою свята.

– Ні. Вони ж гості, вони до цього не звикли! Готуватимеш ти!

– А ти йди за продуктами, список я напишу. Сподіваюся, хоча б напої вони принесуть із собою?

– Ми ж їх приймаємо, вони нічого не дають ніколи. Так заведено!

– Ким?

– Усіма!

Віктора не було три години. Нарешті він з’явився на порозі з великими пакетами, злий і втомлений.

– Чому ти не сказала, що все так дорого? Мені довелося залишити всі напої на касі. Ганьба, всі сміялися в черзі. У мене не вистачило грошей. А це ж ще подарунки нікому не купив.

– У тебе ж зарплатня була, премія.

– А я на машину нову окремо перерахував.

– Ну й зняв би, Новий рік же, гості.

– А ось… – Віктор уже хотів сказати про колишню дружину, яка сама все купувала, але передумав.

– Що?

– Треба вдруге в магазин іти, давай карту. Не один же я витрати на свято нестиму.

– Мені ще зарплату не перерахували, – схитрила Ліда. – І взагалі, твої рідні могли фінансово взяти участь у святі! Адже це не день народження!

– У нас це не заведено!

– Зрозуміло, тоді давай теж одразу домовимось, що буде заведено у нас! Усі витрати на своїх родичів, несеш ти. З мене вистачить прибирання та приготування. І це тільки поки що! Це свято покаже, як ми будемо чинити далі.

– Я тебе не розумію. Де мені взяти гроші?

– Точно не в мене. Можеш звернутися до родичів, а можеш і від накопичень на машину. Зате ти знатимеш, скільки коштує приймати гостей!

– Для них безплатно, а для тебе… рахуй! А ще подумай, що ходити крамницями, готувати, та прибирати – теж не так просто. Витрата грошей, та витрата сил. Ти мене розумієш?

– Усі відпочиватимуть на всьому готовому, а я сама буду стояти біля плити, а потім прибирати! А під час свята доглядати дітей, щоб вони нічого не зламали.

– За дітьми я придивлюся.

– Чудово!

Віктор не став дзвонити рідним, щодо грошей, якось це було принизливо для нього. Довелося залазити в скарбничку, яка схудла. Свято вдалося, ніхто не був скривджений.

Різдво пройшло так само чудово. Ліда не збиралася відступати від свого плану. Віктор бігав крамницями своїм коштом. Тепер йому ще додалося прибирання після родичів. Це йому зовсім не сподобалось.

– Твоя рідня! Відповідай! До речі, твої племінники розбили велику вазу, я замовила нову, оплати замовлення та доставлення завтра вранці.

– Сама оплати. Чому це я?

– Племінники твої, ти погано їх доглядав. Попереду ще свята, це ж весело. Ви всі їх святкуєте?

– Всі. Але я більше не маю наміру витрачати гроші!

– Чудово. Ходімо в гості.

– Куди? Вони звикли всі збиратися.

– А розкажи, як ви жили з колишньою. Погано ворушити минуле, але…

– Жили. Вона нічого проти гостей не мала. Мати моя її звичайно лаяла, що вона не може навести у квартирі порядок. Ремонт там потрібний, а вона відмовилася його робити.

– З великою зарплатою, а грошей на це в неї не вистачало. Але гостей добре приймали. А потім вона просто виїхала. Сказала, що не хоче бути гаманцем для моєї родини, та для мене. Адже я добре заробляю!

– Вона довго терпіла. А якщо хочеш отримати прибуток, то квартиру здай. З таким ремонтом це буде дешевшим, зате не простоюватиме.

– Квартира мамина.

– Мамина? Ви ж запевняли мене, що вона твоя. І що з нею зараз? Стоїть?

– Туди Олег із родиною переїхали.

– От чому твоя колишня не захотіла вкладати туди гроші. Це вірно. Ви й так добре сиділи у неї на шиї! Свята там були раніше, ось хай там і продовжуються.

– Я більше нікого не прийматиму. Виняток, лише наші дні народження. Сподіваюся, ти мене зрозумів і згоден.

– Я навіть не думав, що все так дорого. Моя скарбничка майже спорожніла. І взагалі, я втомився.

– Не розслабляйся. Попереду свята, ти ще готуватимеш. Це ж твої родичі, та ваші традиції! Спочатку під моїм керівництвом, а наступного разу один, і вже не тут!

– Ти чудово вчишся. Потім буде зарплата, а може й премія. Навіщо тобі нова машина? Навіщо їздити, коли можна все життя розважатися з рідними!

– Ні! Я все зрозумів. Я сам все вирішу.

Родичі, які звикли відпочивати чужим коштом, образилися. Ніхто з них сам приймати гостей не хотів. Домовитись один з одним не змогли.

Ліда та Віктор стали жити набагато спокійніше. Навіть свекруха причаїлася. Знахабнілі родичі прикривалися величними фразами “у нас так заведено”, і добре себе почували, гуляючи на халяву.

А мій недолугий чоловік, розвісивши вуха, всіх пригощав, поки не довелося самому витрачатися. Хотів і мене прогнути, але не на ту натрапив! А якби й сам був розумніший, вже б на новій машині катався…