Знаєте, у що треба вірити в хвилину відчаю?
У те, що допомога вже наближається. Ви ж молилися, ви подумки зверталися до Бога, до Вищих Сил, до інших людей, просили допомоги? Щосили просили, а тепер зневірилися.
Ось багато людей що-небудь з собою і робили саме у хвилину відчаю. Бо не отримали допомоги і порятунку.
Я наведу простий приклад. Якщо ви викликали “Швидку”, через скільки вона приїде? Сумніваюся, що через п’ять хвилин. Або якщо радист на потопаючому судні послав сигнал “SOS”, рятівний корабель прибуде не відразу, правильно? Якийсь час треба чекати і триматися своїми силами. Скільки саме чекати – важко сказати. Але допомога прибуде не відразу, навіть якщо ваш дзвінок і сигнал зафіксовані, прохання-молитва почуті.
І ось цей час очікування багато хто не розуміє і не приймає. Раз допомоги немає, навколо тільки бурхливе море і непроглядна темрява, значить, розраховувати немає на що. І відчай поглинає людину швидше, ніж морська безодня або хвороба…
Поки ваш сигнал дійде до того, хто може допомогти, – це час очікування.
Поки той, хто отримав сигнал, відправить вам “Швидку” або найближчий рятувальний корабель, або потрібну людину – це теж час очікування.
І поки до вас доберуться рятівні люди або обставини – це теж час очікування.
Але людині в розпачі і в біді здається, що нічого не змінилося. Нічого не відбувається. Все те ж бурхливе море і густа темрява. Вона просто не вірить в те, що почався процес порятунку; так часто буває. А треба вірити і чекати. І докладати всіх зусиль для того, щоб протриматися.
Зазвичай вже на наступний день починаються перші рятівні події: з’являються люди і обставини, які можуть допомогти. Іноді це відбувається пізніше.
Але найчастіше відбувається. Головне – пережити ніч відчаю і продовжувати боротися.
© Анна Кир’янова
