Успадкувавши велику квартиру від покійних батьків і проживши разом пів року, дві сестри вирішили, що кожній треба влаштовувати своє життя самостійно.

Старша Марина вирішила поїхати в інше місто, де було більше можливостей, а молодша, Ольга, залишилася – їй зовсім не хотілося залишати рідне містечко. Проводячи сестру на вокзал, Оля запитала:

– І навіщо тобі кудись їхати? Можна і тут знайти пристойну роботу.

– Саме так, пристойну. А мені не потрібна пристойна, мені потрібна хороша, розумієш? Там мегаполіс, а отже, можливості потроюються. Я п’ять років в універі вчилася не для того, щоб працювати в якійсь бідній конторі.

– Дякую, ти вкотре нагадала мені про мою неосвіченість! – насупилась Оля.

– Ну ти чого, я зовсім не мала це на увазі. Ти не винна, що не змогла закінчити навчання, так доля склалася, за батьками теж потрібно було комусь доглядати. – Ось почну заробляти багато грошей, і ти відновишся в університеті!

– Марина ласкаво обійняла сестричку, й уткнулася їй у плече. – Я дуже за тобою сумуватиму і переживатиму. Домовмося дзвонити щодня!

– Домовилися, я теж сумуватиму! – шморгнувши носом, сказала Оля.

Минув час, Ольга закінчила курси манікюру, та почала працювати в салоні. Поступово у неї з’явилися й власні клієнти, які приходили до неї додому.

У батьківській квартирі вона обладнала невеликий робочий куточок. Все йшло добре, зароблених грошей вистачало на повсякденні потреби, ще й відкладати вдавалося.

Оля вирішила зробити невеликий косметичний ремонт, треба було лише знайти майстра. Увечері, повертаючись із магазину, вона зустріла Вадима, свого колишнього однокурсника.

– Оце зустріч! Олю, як у тебе справи? Маєш чудовий вигляд! – хлопець був щиро радий.

– Привіт, все добре. Я теж рада тебе бачити! Цьогоріч універ закінчуєш? Щасливий!

– Наші всі тебе часто згадують. Я чув про батьків, співчуваю. З сестрою удвох живете?

– Ні, Марина поїхала, живе в іншому місті, ми з нею зідзвонюємося. А я тут ремонт хочу зробити, тільки майстер потрібний.

– Зрозуміло. Я хоч і не майстер, але зможу допомогти. Давай проведу, і ти мені все розкажеш! — Вадим забрав у дівчини сумки.

Цілий вечір вони провели разом, згадуючи минуле. А потім стали зустрічатися.
Якось, прийшовши до Ольги додому, Вадим помітив, що дівчина чимось засмучена.

– Що трапилося?

– Сестра приїжджає.

– То це ж здорово, ви з Мариною так давно не бачилися!

– Ти не розумієш! Вона приїжджає, щоб продати квартиру!

У Марини життя складалося зовсім не так, як вона хотіла. Приїхавши в інше місто, вона деякий час жила у своєї подруги та її чоловіка.

Роботи, про яку вона мріяла, так і не було, довелося влаштуватися у невеликий офіс. Зарплата була стабільна, але невелика.

Потім від подруги довелося з’їхати, вона розуміла, що заважає людям, які нещодавно одружилися. На околиці міста дівчина винайняла невелику квартиру.

Від роботи було далеко, але іншої вона собі дозволити не могла. Про особисте життя не було чого навіть думати, зовсім не вистачало часу.

“Все, годі! Треба щось із цим робити. Доведеться дзвонити до Ольги, й продавати квартиру. Не можу я так більше жити!” – вирішила Марина і зателефонувала до сестри.

– Алло, привіт люба, як у тебе справи?

– Марино, рада тебе чути, у мене все чудово. Знаєш, я, здається, закохалася! Пам’ятаєш Вадима з моєї групи? Ми тепер разом.

– Рада за тебе. Вдома все гаразд?

– У порядку. Як ти? Що нового?

– Знаєш, сестричка, справи в мене не дуже, всього телефоном не розповіси, але думаю, нам доведеться продати квартиру! – на одному подиху випалила дівчина.

– Тобто, як продати? Ні, ні, та ні! Це пам’ять батьків, – єдине, що в мене залишилося!

– У нас, а не в тебе. Так склалися обставини, у вихідні приїду, та все обговоримо! – Марина швидко вимкнула телефон, щоб не чути заперечень Ольги.

До рідного міста дівчина приїхала рано-вранці. Від вокзалу вона вирішила прогулятися пішки, сумка була не важка, та й будинок стояв у двох кварталах.

Повільно йдучи знайомими з дитинства місцями, Марина думала про те, як їй залагодити справу з квартирою так, щоб не сваритися з сестрою.

Невже доведеться наймати адвоката і доводити справу до суду, то в мене грошей на нього немає! – посміхнулася вона. Підійшовши до будинку, вона, відкинувши голову, вдивлялася у вікна.

Ольга її не зустріла. Двері довго ніхто не відчиняв. Ще цього не вистачало, добре ключі з собою взяла! Вона, здається, вирішила мене не пускати! – здивувалася Марина, дістаючи ключі.

Відчинивши двері, вона почула шум води, що ллється, і відразу зрозуміла, що сестричка просто була у ванній, тому і не відкривала.

Оглядаючи квартиру, вона вразилася, як багато всього зробила сестра, гарний ремонт, нова техніка, багато старих речей батьків були відреставровані.

Своєї кімнати вона не впізнала, там було обладнано робочий стіл Ольги, зі старих меблів залишився тільки розкішний шкіряний диван, на якому стільки років проспала Марина.

Залишивши речі, дівчина пішла на кухню і стала чекати на сестру, внутрішньо готуючись до важкої розмови. Оля вийшла з ванної й, побачивши сестру на кухні, скрикнула:

– Марино, ти мене налякала! Чому так рано приїхала? Я на тебе чекала пізніше! – вона завмерла, не знаючи, чи кинутися до сестри обійматися, чи ні.

– Олю, як ти змінилася, зовсім доросла стала, і така красуня! – Марина підійшла, та обійняла її. – Я так скучила. Ти стільки всього змінила вдома, ще затишніше стало.

– Саме так, змінила! – Ольга відсторонилася від сестри. – Знаєш, скільки я грошей і сил витратила на ці зміни?

– Я так розумію, що розмову не відкладатимемо? – зітхнула Марина і сіла до столу. – Чаєм пригостиш?

– Пригощу, але говорити в принципі нема про що, я не продаватиму квартиру! – Оля так різко поставила чашку на стіл, що та тріснула. – Ну ось, тріщина, це погано, краще розбилася б.

– Ти що, забобонною стала? Кинь, поговорімо спокійно.

Вони дивилися одна на одну ще з любов’ю, але вже розуміючи, що між ними пройшла тріщина, як на чашці.

Цілий тиждень сестри сперечалися, кожна доводила своє. Марина казала сестрі, що за законом половина квартири все одно її, і якщо та буде наполягати, то вона взагалі свою частку продасть і все.

Ольга вперто чинила опір. Найнявши адвоката, вона вирішила відсудити всю квартиру у сестри, бо в неї були вкладені в гроші.

У відповідь на це старша сестра викинула зі своєї кімнати всі робочі речі Ольги. Ситуація ставала критичною.

Вадим кидався між сестрами, намагаючись їх помирити, але виходило це у нього погано, ще йому ж і діставалося. А потім він просто зник.

Оля так була зайнята розбиранням із сестрою, що навіть не одразу помітила, що Вадим не з’являється в неї вже три дні.

На телефонні дзвінки він також не відповідав. Батьки хлопця в цей час були на відпочинку, тож їх турбувати вона не стала.

Сидячи на кухні, Ольга автоматично колотила ложкою чай і все дивилася на телефон. Марина, повернувшись із магазину, одразу помітила, що у сестри щось трапилося.

– Що сталося?

– Нічого. Відчепись.

– Ну й добре, якщо нічого, значить, усе нормально. Адвокат не дзвонив, коли суд? – викладаючи продукти, Марина ненароком змахнула телефон сестри зі столу, той упав і розлетівся на запчастини.

– Що ти наробила! Ти що, спеціально! Як він тепер до мене додзвониться?

– Вибач, я не хотіла, я його не помітила!

Ольга кинулася на підлогу, намагаючись зібрати телефон і раптом розплакалася, та так сильно, з таким надривом, що Марина злякалася і кинулася до сестри.

– Олю, люба, ну ти чого? Це ж просто телефон, ти чого так убиваєшся!

– Та до чого тут телефон! – крізь ридання ледь промовила дівчина. – Вадим зник, четвертий день уже не приходить і телефон у нього вимкнено.

– Як пропав? Він же вчора був, чи ні, позавчора. Ой, я навіть не можу згадати його останній візит до тебе! Так, заспокойся, подумаймо, куди він міг подітися. Давай підіймайся, зараз чай заварю.

Піднявши сестру з підлоги, Марина поставила чайник, і стала комусь дзвонити.

– Куди ти дзвониш? Я в лікарню вже дзвонила, добре, що вона тут одна.

– Стривай, не заважай! – Марина махнула рукою. – Алло, привіт, а можна Сергія Миколайовича почути? Сергію, це ти, ось як добре, що я тебе застала.

– Послухай, а ти не міг би зараз до мене приїхати додому, потрібна твоя допомога, у нас тут людина зникла. Дуже добра людина, майже родич. Чекаю, бувай.

– Що це за Сергій?

– Та я тут днями знайомого зустріла, він, виявляється, сюди до нас у місто переїхав, у поліції працює. Думаю, він зможе допомогти нам.

– Він у свій час до мене залицявся, та мені все ніколи було, зовсім його не помічала! – Марина мимоволі посміхнулася, але побачивши засмучене обличчя сестри, змінила тему. – А ти у Вадима вдома була?

– Ну, звичайно була, сусіди його теж не бачили. Батьки у відпустці, я їм і дзвонити не стала. Чи треба було?

– Думаю, поки що не варто.

За годину приїхав Сергій, поставив кілька запитань сестрам, дещо записав і не забувши зробити комплімент Марині, поїхав, попередивши, що до завтра обов’язково щось з’ясує. Вперше за час сварки сестри просиділи на кухні весь вечір, мирно розмовляючи.

Наступного дня так і не дочекалися дзвінка від Сергія. Марина подзвонила йому сама, але їй відповіли, що він у від’їзді.

Сестри весь день тинялися по квартирі, старша намагалася підбадьорити Ольгу, за що та була їй вдячна. Увечері, коли вони зовсім вже змучилися, зателефонував Сергій і сказав, щоб вони збиралися, він за ними заїде.

– Знайшовся ваш хлопець! – крикнув він у слухавку.

– Ольго, він знайшовся! – Закричала Марина, радісно кинувшись до сестри.

За двадцять кілометрів від міста, у невеликому селі, куди їх привіз Сергій, вони дізналися, що Вадим упав з мотоцикла і тепер знаходиться у лікарні в сусідньому місті.

– Він заради вас поїхав, хотів дядька вашого привезти, думав, помирить вас! – розповідав Сергій. – Та ось у темряві, на якийсь корч налетів, добре, що поряд із селом, його люди знайшли, та швидку викликали

– А чому ніхто не подзвонив? – Запитала Оля.

– Телефону в нього з собою не було, мабуть, при падінні випав і розбився.

Тиждень Вадим пролежав у лікарні, Оля завжди була поряд із ним. Коли його виписали, то за ними приїхали Марина із Сергієм.

– Знаєш Олю, якщо ти так хочеш, я згодна не продавати квартиру! – сказала сестра, коли вони їхали в машині.

– Я виплачу тобі твою долю, а взагалі, я зовсім не хочу, щоб ти їхала! – Оля обійняла Марину.

– А хто сказав, що я її кудись відпущу! – підморгнувши Вадиму, Сергій натиснув на газ. Так і залишилася Марина в рідному місті, і невдовзі згуляли два весілля.

Ольга з Вадимов залишилися в батьківській квартирі, сплативши Марині її частку. Марина з Сергієм мешкають у Сергієвій дошлюбній однокімнатній квартирі, але планують розширятися, бо чекають на первістка.

Сестри дуже вдячні випадку та долі, та що зберегли добрі стосунки, попри все…