Раніше я набагато частіше працювала з дітьми, ніж зараз. Але ось уже якийсь час відчуваю страшний опір, коли дзвонять мами і записуються на прийом з дитиною. Адже колись я отримувала купу задоволення від цієї роботи, насичувалася силами і ресурсами, а тепер це один з найбільш енерговитратних для мене видів діяльності.
І ось днями я зрозуміла.
СПРАВА НЕ В ДІТЯХ і їхніх проблемах.
СПРАВА В БАТЬКАХ, які в більшості випадків приходять з негласним запитом: ЗРОБІТЬ МЕНІ ЗРУЧНУ ДИТИНУ.
Типовий приклад: приходить мама, скаржиться на дитину. Дитина поруч, бігає, грає, малює, базікає. Назагал, поводиться абсолютно нормально для свого віку. Спілкування плюс діагностика не змінюють первісного враження – з дитиною все в порядку. Продовжуємо діалог з мамою.
І тут починають звучати не дзвіночки, а справжні дзвони:
«Мене в дитинстві били, і я його б’ю. Знаю, що неправильно, ну а як по-іншому?»
«Ми з чоловіком чужі люди, просто живемо разом заради дитини»
«Чоловік п’є, а нам нікуди йти»
«Так, кричу, зриваюся. На роботі проблеми. А що мені робити?”
«Я воджу його на всі гуртки і заняття, що ще йому від мене треба?»
«Я ретельно стежу за своєю дитиною, одягаю його тільки в фірмові речі, годую корисною їжею, ніяких солодощів» (з тугою дивиться, як дитина катається в своєму фірмовому одязі по підлозі, але не наважується зробити зауваження при мені).
І так далі і тому подібне.
І кожен раз я задаю питання: так від дитини ви чого хочете?
«Хочу, щоб слухався, щоб не балувався, не приставав, не вимагав моєї уваги, їв-спав-вчився, не шумів, щоб не вередував, не плакав…»
І у мене відразу перед очима з’являється картинка нерухомо сидячої маленької людини, руки на колінах, в очах порожнеча.
Нічого, що слюні течуть, зате не бігає, слухається…
А в цей час мама нервово посміхається в мою сторону, а в бік сина тихо шипить: «не ганьби мене, сядь і сиди!» Питаю, а що ганебного в тому, що дитині жарко, і він запитує дозволу зняти хоча б светр?
Відповіді немає…
Я не кажу зараз про всіх батьків і дітей. Звичайно, дуже багато тих, хто щиро зацікавлений в тому, щоб допомогти дитині і собі, здатний працювати для цього.
Але скільки тих мам, які готові водити дитину на всілякі гуртки і заняття, готувати корисну їжу, просиджувати цілодобово в інтернеті, щоб замовити одяг модний, заповнити її життя “по саме горло”.
Не залишивши ні хвилинки на те, щоб безцільно погуляти, показати їй місто своїми очима, випити какао в кав’ярні, зайти в книгарню, просто поговорити, пограти, подуріти разом.
А потім плакати «так я ж все заради нього!».
НЕ ЗАРАДИ НЬОГО.
ЗАРАДИ СЕБЕ.
Заради своїх нездійснених мрій, дитячих образ, власних амбіцій. І ті, хто це зрозуміє, прийде до психолога на консультацію САМ, БЕЗ ДИТИНИ, яка знемагає в жаркому комбінезоні…
