– Нам від вас нічого не треба, свахо, ви не думайте, – стала виправдовуватися Люба, мама мого майбутнього зятя, коли ми приїхали до неї в гості, щоб обговорити деталі майбутнього весілля.
Моя єдина донька зателефонувала мені в Німеччину і повідомила, що вона заміж виходить. Звичайно, що я тут же зібралася і поїхала додому. Не кожного дня ж я чую таку новину.
Щоправда, мене дуже здивував той факт, що я навіть нічого не знала про те, що донька з кимось зустрічається, а тут вона заміж зібралася. Та я вирішила, що приїду додому – розберуся що й до чого.
Але тут мені телефонує моя рідна сестра, і каже, що Орися моя знайшла собі не найкращу кандидатуру на роль чоловіка.
“Та він з такої бідної сім’ї, що це словами не передати. Маріє, я впевнена, що цей хлопець з твоєю Орисею лише через гроші. А що? Бачить, що є готова квартира, теща на заробітках, то чому б і не притулитися до такого добра”, – каже мені сестра.
Я в Німеччині працюю вже 12 років, і купила квартиру для доньки в новобудові. Зробила там ремонт, купила гарні меблі – заходь і живи.
Орися моя університет закінчила, роботу хорошу має, непогано заробляє і сама. З її слів я зрозуміла, що Юрій, її наречений, з нею разом працює, там вони і познайомилися. Почуття заполонили їх, стосунки розвивалися дуже швидко, і хлопець зробив пропозицію.
Донька моя каже, що його кохає, що впевнена в ньому, тому відповіла згодою.
– Він має своє житло? – питаю Орисю.
– Ще не має. Але обов’язково буде мати, – ображено каже донька. – Мамо, я знаю, що тітка тобі вже зателефонувала і поскаржилася, але повір, Юрій зі мною не через твої гроші.
– Побачим, – відповіла я.
Приїхала я додому, кажу доньці, що треба організувати зустріч з її нареченим і його батьками, щоб обговорити деталі майбутнього весілля. Виявилося, що мого зятя виховувала одна мама, батька давно не стало.
Зібралися ми і поїхали в село до свахи. Думки у мене в голові були різні. Для себе я вирішила, що якщо мені щось не сподобається, то ніяку квартиру я молодим не даю. Хочуть одружуватися – нехай беруть шлюб і йдуть на знімне житло.
Хата у сватів і справді дуже стара, я навіть не уявляла, що такі бувають. Але коли ми зайшли всередину, я була приємно вражена, бо все було дуже чисто і охайно. Сваха моя, Люба, виявилася доволі приємною у спілкуванні людиною.
Вона накрила гарний стіл, ми добре посиділи. Люба розповіла, що рано стала вдовою, і свого сина ростила сама. Працювала в селі в медпункті медсестрою, зарплату отримувала невелику, але намагалася щось відкласти сину на навчання, хотіла щоб Юрій мав вищу освіту, бо хлопець добре вчився в школі і подавав великі надії.
– А що ви, свахо, своєму сину в придане дасте? – питаю.
І тут настала тиша. Донька моя встала і пішла на вулицю, Юрій вибіг за нею. А сваха прямо сказала, що їм від мене нічого не треба.
Мені стало дуже незручно. Я і сама не знаю, навіщо я це сказала. Напевно, за багато років заробітчанства я звикла до того, що треба рахувати кожну гривню.
Але цим своїм питанням я образила майбутніх родичів. Зять сказав, що не хоче ніякого весілля, і в куплену мною квартиру він не піде. Він вирішив, що заробляє достатньо для того, щоб поки-що знімати житло, а далі вони і своє придбають.
Донька моя теж на мене ображається, каже, що краще б я мовчала. Вона стала на сторону свого чоловіка, і теж не хоче ні весілля, ні квартири.
Я не розумію, що я сказала не так? Я ж просто уточнила, що й до чого, бо вважаю, що треба домовлятися про все з самого початку.
А яка ваша думка? Що я зробила не так?
