З віком Іван поправився, та й дружина, Віра теж. Дітей не вийшло, жили в своє задоволення.
Незважаючи на роки, Віра залишалася жінкою гарячою, а ось чоловік потух … Сказати, що він переживав сильно – ні. Вважав, що вже своє вони з Вірою відлюбили, потрібно просто жити в повазі і спокої.
Віра після кількох спроб спокусити чоловіка заспокоїлася, зрозуміла, що все, романтика закінчилася.
Одного разу чоловік прийшов з роботи, почувши часниковий запах котлет, кинувся на кухню, не сходивши в ванну. Поки дружина копошилися в спальні, він скинув сорочку на стілець і взяв їжу.
Віра, почувши стукіт на кухні, вибігла з кімнати.
Спітнілий Іван розвалившись за столом, наминав котлети з картопляним пюре. Його тіло покрилося крапельками поту. Неприємний запах тіла перемішався із запахом їжі. Це було так неприємно, що Віра, тримаючись за серце, пішла в спальню, впала на ліжко і гірко заплакала.
Вона подумала про те, що життя пройшло, почуття зотліли, раніше чоловік не дозволяв собі брудним сідати за стіл. Він йшов в ванну, мився, а потім покірно чекав за столом, коли дружина подасть їжу. Це був цілий ритуал.
Після їжі він приділяю увагу Вірі. Цілував за вушком і говорив, що вона найкраща дружина на світі. А тепер все стало нудно й сумно.
Витерши сльози, вона зайшла на кухню. Чоловіка не було, він сидів на балконі і пив каву. На столі стояв брудний посуд, на підлозі валялися крихти хліба і шматочки пюре, був розлитий компот. Вона підійшла до дверей балкона.
– Я не зрозуміла, що, вже вітатися не потрібно з дружиною, сам лазиш по каструлях. Митися не потрібно, по всій квартирі стоїть неприємний запах. Ти тут один живеш, чи що?
– Віра …, – витріщив очі Іван, – голодний був, а зайшов, запахи такі, що не стримався, ти вибач. Я зараз помиюся.
Він встав, прошмигнув повз дружину.
– Фу …, – закрила ніс Віра.
Подзвонила подруга, сказала, що завтра вони зустрічаються із спільною приятелькою в кафе, якщо бажає, може приєднатися. Поговорити про їх, жіноче. Віра погодилася.
На наступний день вона наготувала чоловікові їжі, стала збиратися на зустріч. Яке плаття не надіне, мале.
Вона так давно нікуди не виходила, нічого собі не купувала, не вбиралася, не вдивлялася в дзеркало, що дивлячись на всі ці складочки, ахнула. Халати просторі, нічого не видно. Магазин поруч, одягатися нарядно не потрібно було. А тут такий випадок і ось …, приїхали …
Поруч жила сусідка такої ж комплекції. Хоч і було соромно, але по сусідській дружбі зайшла і розповіла про невдачу.
Сусідка якраз купила собі нову сукню. І хоч вона була не на цей сезон, запропонувала Вірі. Зробила їй зачіску і наклала легкий макіяж. Віра в дзеркалі себе не впізнала – «королева» та й годі.
Подруги вже чекали за накритим столом. Побачивши Віру, присвиснуои. На її тлі, навіть вони, стрункі, зблякли.
– Ти що, вийшла заміж за капітана? – пожартувала подруга, пробуючи на дотик Вірину сукню.
– Так, відстали ми з тобою від життя, – сказала інша.
– Годі вам, дівчатка. Рада вас бачити, сто років не зустрічалися.
Офіціант обслужив столик. Одна подруга поскаржилася, що чоловік пішов до іншої. Гаразд би, молодої, а то до старої. Інша сказала, що вона заздрить, краще б у неї теж пішов.
Віра плакала разом з подругами про жіночу нещасну долю.
– А ти що мовчиш? Ти хоч щаслива? – схлипуючи, запитала одна з жінок, друга теж уважно подивилася на Віру.
– Я? А що я? У мене все добре, навіть соромно зізнатися, – посміхнулася Віра.
– Якось невпевнено ти говориш, – примружила очі подруга.
– Ну чому ж? Чоловік працює, я домогосподарка – випрати, прибрати, приготувати. Все як у всіх, хіба що чоловік, як мужик вже здувся. А в іншому все нормально.
– Щаслива! Зате не втече тепер ні до кого! За тебе буде триматися! Плаття он які тобі купує, значить любить. Решту можна пережити, не дівчатка вже, – з заздрістю сказала подруга.
– Тобі б в моїй шкурі побувати, на руках би чоловіка свого носила, – сказала інша.
Пізно ввечері подруги викликали таксі. Віра жила ближче всіх, поїхали її проводжати. Вже біля під’їзду одна з жінок каже:
– Твій то чекає, світло горить, переживає. Як же давно ми в тебе в гостях не були, може запросиш на чай?
– Не запізно чаї ганяти, – позіхнула інша.
– Якщо тобі пізно, ти можеш їхати, – запропонувала вона.
– Та як же я тебе одну залишу. Та й до свого їхати не хочу.
Віра сиділа в холодному поту.
– Ти чого мовчиш, не запрошуєш, чи що?
– Запрошую. Підемо!
Віра забула ключі від квартири, тому довелося дзвонити.
Двері відчинив чоловік, з квітами в руках. Чистенький, пахне, при параді. Побачивши дружину не одну, зніяковів.
– Тримайте мене, я зараз впаду, – застогнала одна з жінок.
Чоловік дістав з букета по квітці і вручив подругам дружини. Запросив на кухню. А там торт, фрукти, тільки дві чашки до чаю. Віра швидко дістала з серванта чашки.
Чаювання видалося веселим, чоловік Віри багато жартував, був весь вечір, як заведений. Проводжали вони з Вірою гостей далеко за північ.
Повернувшись в квартиру, Віра стала замикати на ключ двері, коли чоловік обійняв її і поцілував за вушком.
– Яка ти красива у мене. Я так злякався, що ти образилася на мене і пішла. А потім подумав, що йти тобі нікуди, бродиш десь. Вирішив зробити сюрприз.
– Дякую, сюрприз виявився до речі, як бачиш.
– Я погано пам’ятаю твоїх подруг, вони давно не бували у нас чомусь.
– Життя закрутило, у кожної свої проблеми. Підемо спати, втомилася я.
Віра акуратно зняла сукню. Прийняла душ. Їй здалося, що чоловік спить. Вона тихенько прилягла скраю і потягнула ковдру.
Раптом чоловік обійняв її:
– Пампушечка моя кохана, – прошепотів він …
Вранці чоловік снідав з настроєм, ненавмисно пролив чай і подивився на дружину.
– Нічого, Іванко, я зараз витру, – схопила вона серветку.
Коли витирала стіл, Іван узяв за руку і підніс її до губ:
– Який же я щасливий чоловік, Віро. Ти пробач мені, що я минулого разу так негарно себе повів …
– Забудь, це я погарячкувала ..
– Ааа, хотів запитати, що за сукню на тобі було вчора?
– В сусідки позичила, – махнула рукою Віра.
– Тобі вона дуже личить. Дізнайся, де купила, скільки б воно не коштувало, купи собі таке ж. І взагалі, потрібно тобі гардероб поповнити.
Іван поцілував дружину і пішов. Віра вийшла на балкон і довго дивилася вслід чоловікові…
