Ми з чоловіком живемо в моїй двокімнатній квартирі. Іван – людина непогана, у нас двоє дітей. У мого чоловіка це другий шлюб, в нього ще є старша донька.
Ми разом вже 20 років. Два роки тому від бабусі мені дісталася в спадок однокімнатна квартира. А нещодавно пішла і мама, тепер я ще власниця двокімнатної квартири батьків.
Мій чоловік став просити, щоб ми продали усі квартири і купили великий будинок. Він все життя мріяв жити в такому будинку. Іван сказав, що нам в ньому буде добре жити, а тим більше, коли зараз обмеження були і всі сиділи вдома, то ми усі мріяли про свій приватний будинок.
Мені відразу ця ідея сподобалася, а потім я замислилася. Виходить, всі ці три квартири мої, це лише моя власність, а якщо продамо їх і купимо дім, то половина належатиме моєму чоловікові, хоча він нічого не доклав до нього. А в Івана ще й донька рідна є. Потім вона частину його майна захоче. І я відмовилася.
Після цього Іван якось змінився, наче ображається на мене. А я вважаю, що вчинила правильно. Хоч я і добре ставлюся до свого чоловіка, та не хочу ще комусь віддавати своє майно.
