Карина набрала ввечері ванну й увімкнула легку музику. Вона була налаштована на повне розслаблення й відпочинок… Але як тільки жінка лягла у воду, то раптом погасло світло! Вона вилізла з води й навпомацки пішла по квартирі. Карина ледь-ледь дійшла до шафи, знайшла там халатик і взяла свій телефон. Вона увімкнула ліхтарик і тихенько визирнула на сходи. Раптом хтось різко посвітив їй в обличчя! – Світла у всьому будинку немає! – сказав чоловічий голос. Карина примружилася, щоб роздивитися того, хто з нею розмовляє. – А хто ви такий? – жінка не розуміла, що це робиться…

Карина набрала ввечері ванну й увімкнула легку музику. Вона була налаштована на повне розслаблення й відпочинок… Але як тільки жінка лягла у воду, то раптом погасло світло! Вона вилізла з води й навпомацки пішла по квартирі. Карина ледь-ледь дійшла до шафи, знайшла там халатик і взяла свій телефон. Вона увімкнула ліхтарик і тихенько визирнула на сходи. Раптом хтось різко посвітив їй в обличчя! – Світла у всьому будинку немає! – сказав чоловічий голос. Карина примружилася, щоб роздивитися того, хто з нею розмовляє. – А хто ви такий? – жінка не розуміла, що це робиться…

Карина сиділа на кухні у найкращої подруги. Вона намагалася згадати, скільки років вони вже дружили. Десять? П’ятнадцять? Дуже довго.

Яна метушилася біля плити.

– Каринко, ти пробач, що я вся у справах. Просто треба швидко вечерю зробити, доки Вадим не повернувся. Але ти розказуй! Руки в мене зайняті, а язиком я молоти можу!

Карина засміялася. Яна справді могла розмовляти годинами. Але просто Карині майже й не було чого розповідати.

– Я б з радістю розважила тебе. Так новин немає… Що в мене? Тільки робота, і все!

Яна повернулася і подивилася на найкращу подругу.

– Серйозно! У тебе діти он ростуть, такі перли видають щодня! Чоловік на цікавій посаді… А в мене мої папірці і більше нічого!

Карина не хотіла дивитися на подругу, щоб Яна не вловила в ньому весь той сум, який відчувала.

– А Володя?

Карина похитала головою.

– Ми розлучилися… Сказав мені, що я поспішаю.

– А що сталося? – Яна перестала помішувати овочеве рагу і сіла поряд із Кариною.

Та тяжко зітхнула, а потім закрила обличчя руками.

– Я заговорила про дітей… Ми вже два роки були разом. Яно! Мені тридцять п’ять. І я заговорила про дітей.

Яна витерла руки об фартух, після чого обійняла подругу.

– Мені дуже шкода. Шкода, що він виявився не тим. А можна питання?

Карина кивнула.

– А ти хочеш дитину? Чи хочеш сім’ю?

Карина й сама собі часто ставила це питання. Вона дивилася на своїх подруг і бачила, що у всіх було по–різному.

У Яни був повний комплект – чоловік і діти. І вона була щасливою.

В іншої її подруги, Віри, був тільки чоловік. Вони обоє не хотіли дітей і були щасливі.

Була Валя, якій чоловік зрадив, коли та була на восьмому місяці, і вона виставила його. І Валя теж була щасливою.

А Карина не знала, що буде для неї щастям. Вона іноді сиділа й гортала соціальні мережі. Дивлячись на красиві картинки з чужого життя, вона приміряла кожну з них на собі. І здавалося, що вже сама не знала, яке саме щастя буде саме її щастям.

– Не знаю, Яно. Я справді не знаю…

– Просто якщо тобі хочеться народити малюка, то чоловік для цього не завжди є обов’язковим… – Яна навіть трохи почервоніла.

– Знаю… Знаю! Але раптом мені й чоловіка захочеться в процесі?! – Карина дуже хотіла перевести все в жарт.

Яна це зрозуміла і змінила тему розмови.

Того вечора Карина поверталася додому. Вона не стала викликати таксі відразу, їй хотілося провітрити голову.

І ось, проходячи невеликим парком, вона побачила невелику скульптуру, чи то фея, чи то янгол. І в неї була до блиску натерта ніжка.

Карина підійшла ближче.

– Я дуже хочу бути щасливою… – тихо сказала жінка.

Вона потерла ніжку скульптури. А потім пішла далі, щоб ніхто не здогадався, яку нісенітницю вона щойно зробила.

…Через дев’ять місяців своє диво Карина назвала Давидом.

Чи то спрацювала магія статуї, а може, це просто був збіг обставин, ніхто вже не дізнався би.

Але тепер вона стала мамою. І вона була дуже щаслива.

Вона не могла надихатися сином, надивитись на нього. Здавалося, що в житті вона не відчувала такої сильної любові.

– Каринко, він у тебе просто чудовий! – щебетала над немовлям Яна, яка привезла з собою пару мішків речей. – А це все вам! Все знадобиться! Я знаю! Можна потримати?

Карина кивнула.

– Ну, ти тепер щаслива? – з натхненням спитала Яна.

– Звичайно! Я дуже щаслива!

– Ну от і чулово! – Яна хитала малюка з боку в бік. – Ну, просто пупсик! Справжній пупсик!

Через Давида Карина змогла пережити дитинство. Вона була ідеальною мамою.

Вона скуповувала тонни іграшок. Вона возила його по всіх дитячих кімнатах, музеях і парках. Він ходив на всі можливі та неможливі гуртки. Все, що він хотів, він завжди отримував.

– Я хочу займатися футболом! – сказав одного разу семирічний Давид.

І вже за тиждень у нього було екіпірування, а сам він стояв на полі найближчого майданчика.

– У мене є мрія! Я хочу покататись на коні!

І на наступних же ж канікулах він катався на конях у супроводі дядька й двоюрідного брата Карини.

Карина віддавала всю себе синові, весь свій час, усі свої гроші, і майже нічого не лишала собі.

Батько дитини не дізнався про те, що він має сина. Та й Карина зовсім цього не хотіла.

З Давидом вона якось вирішила це питання, і він не шукав батька. Але чим старшим ставав Давид, тим більше він віддалявся і від матері. І коли в сімнадцять він вступив на навчання у іншому місті, Карина залишилася сама…

Спочатку вона дзвонила синові.

– Давидику, синку! Як ти? Ну, розкажи! Як місто? Як навчання?

Син відповідав, але довгих розмов не виходило. Найчастіше на всі запитання Давид казав, що все нормально… Йому не хотілося витрачати час на порожню балаканину, на нього чекали друзі.

А Карина раптом відчула жахливу самотність. І раптом вона злякалася…

***

– Ну, він уже дорослий хлоп! Карино, ну його навіть не зрозуміють, якщо він буде з матір’ю годинами на телефоні сидіти.

Як і багато років тому, Яна стояла і помішувала її коронну страву – овочеве рагу.

– Он мої! Їм ми з Вадимом взагалі не здалися! Хоча старший, швидше за все, швидко нам онуків підкине!

Карина посміхалася. Їй подобалося приїжджати до Яни. Вони знали одна одну цілу вічність, і саме з Яною їй було спокійно. Якщо Яна помішує своє рагу на тій самій кухні, то значить світ ще на місці.

– Коротше кажучи, подруго, не бери в голову! Я б на твоєму місці, навпаки, нарешті пожила для себе! Ти ось чим зараз займаєшся вдома?!

Карина знизала плечима.

– Та нічим… Їм і сплю! А що ще робити?

Яна засміялася.

– Ти коли востаннє приймала ванну?!

– Не знаю… Не пам’ятаю.

– Ось! Сина нема! А ти є! Купи собі сіль для ванни, піну, будь що, свічки там, ігристого! І розслабся вже!

– Ну, може, ти й маєш рацію…

– Не може! Я точно права! – заявила Яна.

Того вечора Карина знову йшла повз парк. Статуя янгола чи феї, що то саме було, за стільки років ніхто так і не роз’яснив, була на місці.

Карина сіла поряд і почала її розглядати. Ніжка статуї так само яскраво блищала.

– Дякую… – прошепотіла Карина. – Я була дуже щаслива ці роки.

Вона підвела голову і подивилася в осіннє небо. Повітря було вже холоднувате, але їй це дуже подобалося.

– Мені хотілося б ще трохи щастя… Не хочу бути сама…

Жінка озирнулася на всі боки, і, зрозумівши, що нікого немає, знову потерла ніжку феї чи янгола.

– Будь, що буде! – подумала вона про себе.

…Карина поверталася з роботи додому. Проходячи повз магазин з косметичними товарами, вона згадала пораду Яни.

Жінка зайшла й закупилася різними штуками для ванни, лосьйонами для тіла й іншими покупками, щоб як слід подбати про себе.

Увечері жінка набрала ванну, увімкнула легку музику. Вона була налаштована на повне розслаблення й відпочинок.

Але як тільки Карина лягла у воду, то раптом погасло світло!

Карина розуміла, що лежати у ванній у темряві і чекати, коли світло увімкнеться, буде безглуздо.

Тому вона вилізла з води і навпомацки пішла по квартирі.

Але ноги в неї були ще в піні, тому на підході до спальні вона послизнулась й опинилася на підлозі.

– От же ж! – ахнула жінка.

Але все ж таки вона змогла дійти до шафи, знайти там халат, одягти його.

Карина взяла свій телефон, увімкнула ліхтарик і тихенько визирнула на сходи.

Раптом хтось різко посвітив її в обличчя.

– Світла у всьому будинку немає! Я теж думав, що це мої пробки!

Карина примружилася, щоб роздивитися того, хто з нею розмовляє.

– А хто ви такий? – Карина не розуміла, що це робиться.

Чоловік опустив свій ліхтарик і засміявся.

– Мене звуть Микола! Я ваш новий сусід.

– О-о-о… Ну, привіт… – Карина обійняла себе руками.

Вона була в шоці, що довелося знайомитися з ним у напівтемряві, та ще й у домашньому халаті.

– А у вас там…

– Що? – не одразу зрозуміла жінка.

– У вас коліно подряпане.

Карина опустила погляд. Справді, коли послизнулася видно подряпала.

– Я можу вам допомогти! Давайте я підсвічу, і ми промиємо… У вас є перекис?

Карина забарилася. Вона не встигла нічого сказати, як Микола підскочив до неї, взяв її під руку і повів у квартиру.

…Микола був старший за Карину на три роки. Йому було п’ятдесят шість. Він був дуже привабливим, та й для свого віку фігура у нього була теж чудова.

Микола був розлучений. Через багато років поневірянь по орендованих квартирах він, нарешті, купив собі однокімнатну, з ремонтом морочитися не став, так що в його квартирі поки що панував справжній хаос.

Вони з Кариною почали спілкуватися. Чи то вплинуло на це їхнє незвичайне знайомство у темряві. Чи й справді, вони просто чудово зійшлися характерами…

Але Карина ніби переживала другу молодість.

– Ти що закохалася?! – кричала Яна по телефону.

– Закохалася! – радісно відповіла Карина.

– І що прямо хороший мужик?! – ще голосніше волала її подруга.

– Прямо хороший!

Карина отримала те щастя, про яке знову попросила фею чи янгола. Тільки була одна обставина, яка затьмарювала весь її медовий місяць з Миколою.

Ось-ось на канікули мав приїхати Давид. А вона все ніяк не наважувалась йому розповісти…

– Не хвилюйся! Ну, щось придумаємо! Коли в нього канікули наприкінці січня?

– Ну, так… Після сесії…

– Ну ось! Купа ще часу! – говорив із неприкритим оптимізмом Микола.

Тільки перше щастя Карини вирішило зробити матері сюрприз і приїхати прямо перед Новим роком.

Це був ранок тридцятого грудня. Карина й Микола спали. І тут вхідні двері відчинилися.

– Мамо! Мамо! Я вдома! – гукнув Давид.

Крізь сон Карина не зрозуміла, що це все насправді… І тут її розбудив Микола.

– Карино, до тебе здається, син приїхав…

Давид стояв з широко відкритими очима в дверях маминої спальні. На таке ніхто з присутніх точно не очікував…

***

Поки Микола одягався у спальні. Карина наливала синові каву.

– Давидику… Мені шкода, що ти так про все дізнався… Це, напевно, не дуже добре… Але… Я не знала, як тобі розповісти. Ну все ж таки ми з тобою все життя були одні…

Раптом син підійшов до матері й обійняв її за плечі.

– Мамо, зупинись. Досить виправдань.

Карина винувато подивилася на сина.

– Мамо, ти щаслива?

Жінка закивала головою.

– Ну, значить, і я щасливий. Домовились?

Карина заплакала і пригорнулася синові в плече. А він обіймав її міцно-міцно.

– Ну, ми їсти будемо? Або тільки обійматися? – ззаду пролунав голос Миколи.

Карина витерла сльози і заметушилася:

– Звичайно! Зараз все зроблю!

Давид сів за стіл. Микола вибрав місце навпроти.

– Мамо, тільки ти побільше приготуй… Я дуже голодний з дороги!

Карина засміялася. Вона ніколи не думала, що її життя буде тією самою картинкою, яку вона приміряла багато років тому. Але, здається, її янгол-охоронець, чи фея, почув усі її прохання й молитви.

І тепер жінка точно знала, що таке бути щасливою на всі сто…