– Женя. Я хочу на свій день народження запросити лише моїх родичів.
– Як це? Мої завжди раді відвідати нас. Що тебе не влаштовує? Ти це, Катерино, кинь. Мої мають бути!
– А чому ти не покликав моїх на свій день народження? А на свята? Вони також хочуть спілкування зі мною! Всім разом було б весело.
– Ну мамі на той раз не сподобалася компанія. Твій дядько Коля зі своїми жартами!
– Він просто самотня людина, намагається сподобатися. Що у цьому такого? Твоя мати теж одна.
– Навіть не натякай на їхні стосунки. Мої будуть, а от його запрошувати не треба! Ти мене зрозуміла?
– Він живе поряд із моїми батьками. Вони поїдуть, а він ні? Він брат мами, до того ж він не п’є, і вони на його машині приїдуть.
– Значить, не приїдуть.
– Це мій день народження!
– А це мій будинок!
– Значить, не буде і дня народження у мене!
– А мої родичі чекають.
Така суперечка виникла вперше за два роки їхнього спільного життя.
Рік тому, день народження Каті пройшов не дуже вдало. Мати Євгена образилася на дядька Миколу. А чоловік лише намагався залицятися до неї, пропонував салати, напої, жартував. Вона ж пропонувала йому біленької, але він зовсім не вживає, до того ж – за кермом.
– Я сьогодні, як завжди – тверезий водій. Ви знаєте, дуже цікаво не під хмелем спостерігати розвиток подій. Іноді буває дуже весело. Але я можу веселитись і без цього.
– Того у вас і дружини немає…
– А от не треба моє минуле ворушити. Інакше скелети спати не дадуть, кістками гримітимуть.
Насправді дядько Микола був одружений, дуже кохав свою дружину, але її не стало, коли вона дитину на світ божий приводила. Дитину врятувати теж не вдалося. Чоловікові тоді було сорок років.
Потім було ще дві жінки, але відразу ставало зрозуміло, що їм потрібні були гроші та житло. Більше долю він не випробовував, тільки от мати Євгена нагадала йому свою першу та кохану дружину. Чим вона була схожа на неї? Лише зачіскою.
– А ви така смішна, весела. Спочатку ви мені здалися серйозною.
– …
– А вас сьогодні хтось чекає?
– …
– Я можу вас підкинути.
Залицяння жінка не прийняла, вона навіть образилася. Коли гості розходилися, вона примудрилася впасти в передпокої, й повалити на себе вішалку. Весь верхній одяг накрив її.
– Ви так сильно змерзли, Наталю Олександрівно? – Сміялися всі, крім матері Євгена.
– А ти, Наталко, не крути носом. Микола – наречений хоч куди, багатий. У тебе квартирка, а в нього величезний будинок. Може поріднишся з ним, і не будеш такою пихатою.
– І ви всі туди ж!
– Катя. У тебе завтра день народження, гості прийдуть. Ти ще нічого не готувала?
– Я ж сказала, що хочу його провести зі своїми рідними! А готуватиму завтра.
– Мої рідні тепер – то й твої рідні.
– Але й мої нікуди не поділися.
– У моїй хаті більше не буде твоїх! Мама не хоче бачити твого дядька!
– Нічого не маю проти, але день народження у мене!
– Ти знову починаєш? Живемо ми в моєму будинку! Це ти прийшла сюди!
– Ось тепер я зрозуміла, що він ніколи не буде нашим. Я святкуватиму з батьками, та дядьком! Якщо їх не можна запросити сюди, я піду до них!
– У тебе ніколи нічого не буде!
Євген не думав, що так станеться. Катерина з раннього ранку почала приготування. Він привітав її, але подарунок залишив на вечір.
Тільки ввечері він не побачив святкового столу, самої іменинниці теж не було. Чоловік зателефонував дружині.
– Катерино, ти де? Незабаром прийдуть гості!
– Мій день народження я проведу, як хочу! Я ж тобі говорила, та ти мене не почув!
– А як же мої?
– Це твій будинок, приймай гостей сам, я не запрошувала їх! Ти це зробив за мене, тож уперед! Вибач, ти мене відриваєш. Мене сьогодні не буде, я залишусь у батьків. Завтра ще один вихідний, і я повернуся тільки надвечір.
– А що мені робити?
Останніх слів Катерина вже не чула.
Євгену довелося замовити доставлення, гості були на порозі. Їм була не важлива присутність Катерини, тільки ось Євген цілий вечір цим переймався.
Він дзвонив дружині, а вона не відповідала. Залишити родичів він не міг, а вони не йшли.
– А де торт? Великий та смачний! Ми не підемо без нього.
А торта не було. Тобто він був, Катерина сама його спекла, але забрала з собою.
Гості Євгена пішли далеко за північ. Від втоми та випитого, він одразу заснув. Вранці треба було все прибирати, але страшенно боліла голова. Він вирішив трохи поспати, потім ще трохи. Катерина повернулася увечері.
– Нарешті! Гості ще вчора пішли, а в хаті бардак!
– І що?
– Як що? Твій же день народження!
– Але ж святкували ви! Мене тут не було.
– Ти тут господиня!
– Я? Ні, це твій дім. Ти сам це сказав.
– Не чіпляйся до слів! Я не звик жити в такому бардаку. Ти жінка!
– Мені краще піти.
– Стій, почекай!
Але Катерина зібрала свої речі, та зателефонувала дядькові Миколі. Пізніше, вона подала на розлучення. Майно ділити не довелося.
– Якщо ти розлучився, Євгене, значить я переїжджаю до тебе. Ми переїжджаємо. Я, твоя сестра з чоловіком та двома дітьми.
– Мамо…
– Це не обговорюється. Я допомогла тобі купити його. Якщо хочеш жити окремо, то перебирайся в мою квартиру.
– Мамо!
– Половина тут моя, мій переїзд не обговорюється! Сім’ї у тебе немає! Які питання?
– І будинку немає…
Микола залишив заповіт на племінницю. Він давно хворів, але нікому про це не говорив. Кінець його життя, та заповіт – були несподіванкою для всіх.
Євген намагався помиритися з Катериною. Але навіщо це їй? Свята тільки з його рідними у будинку, де вона господиня? Ну ні – плавали, знаємо…У неї все добре – а це головне!
