У давнину правив в одній далекій країні мудрий король. Якось він наказав уночі покласти посередині жвавої дороги величезний валун, а вранці сховався в придорожніх кущах і почав чекати: чи знайдеться людина, яка його прибере з дороги.
Пішоходи просто обминали перешкоду і продовжували свій шлях. Найбільше незручностей валун завдавав вершникам та людям, що їдуть у візках та каретах. Вони теж об’їжджали валун, але багато хто з них ще голосно висловлював невдоволення і критикував правителя, який не стежить за тим, що діється на дорогах його королівства.
Так минуло кілька годин. Королю вже стало здаватися, що ніхто так і не спробує прибрати валун з дороги, як на дорозі з’явився черговий мандрівник із торбинкою за плечима. Підійшовши до валуна, він поклав торбу на землю і спробував відкотити камінь. Валун був дуже важким, і чоловіку довелося неабияк попотіти, поки йому вдалося пересунути його на узбіччя.
Мандрівник повернувся за своєю торбинкою і раптом помітив, що на тому місці, де знаходився валун, лежить шкіряний мішечок. Селянин розв’язав мішечок і онімів від подиву, виявивши, що він туго набитий золотом. У цей момент король вийшов з-за кущів і сказав мандрівникові, що це золото призначалося тому, хто прибере валун з дороги.
І тут мандрівник зрозумів, що хотів сказати король своїм вчинком, і що багатьом людям так і не вдається зрозуміти до кінця життя: «Кожна перешкода – можливість покращити наше становище».
