Коли він народився на світ, ви не могли відійти від радісного шоку довгий час. Ось він перед вами: крихітний, живий, справжній – ваш син.
Смішно прицмокує губками, дивиться виразними очима, незграбно орудує ручками і ніжками. Ви знаєте, що його стан цілком і повністю залежить від вас: встаєте ночами, годуєте, сповиваєте.
Відчуваєте його, як себе. Ось він пхикає, коли йде в дитячий сад, тому що не хоче розлучатися з вами: великою, теплою, коханою, рідною. Увечері, коли ви повертаєтеся додому, питає, чому місяць ходить з вами по вулиці заодно, чому кішка каже “мяу”, чому тато кашляє, а бабуся носить скельця на очах.
Ось його заплакані оченята перед вами, коли він в перший раз йде в школу і йому доводиться сидіти за партою цілими днями, коли так хочеться погуляти.
Перший синець, вперше в гостях з діркою на шкарпетці. Комп’ютерні ігри: спочатку прості, потім зі складним сюжетом, які ви не можете зрозуміти.
Час летить катастрофічно швидко. Купівля телефону, перша смс від дівчинки: “Чим зайнятий?” І побігли роки – побігли.
Для вас вони були, як один день, а для сина – наповнені величезною кількістю подій, переживань, особистісним ростом, вчинками заради любові, самоствердження, доведення, що він гідний всього найкращого. Останній дзвінок … ви поправляєте йому краватку. Вручення атестату.
Сльози ваші, сина, вчителів. Заклик до армії. Напружений вираз його обличчя – на ньому написано, що він готовий витримати будь-які випробування. У вас розривається серце, але ви знаєте, що він сильний, справедливий, добрий.
Він обов’язково впорається. Худющий, запалі щоки, голодні очі … Такий він приходить з армії. Через пару місяців він знайомить вас з Валею, через три – з Танюшею.
Ви тільки встигаєте звикнути до того, що вони змінюються надто часто, як син каже вам: “Одружуся на Оксані”. Ви розумієте: він іде, іде, іде … Не зачинивши в серцях двері, не в невідомість, що не від того, що ненавидить.
Він йде до НЕЇ, до тієї, що буде поруч, хто буде поправляти краватку на сорочці і годувати сніданками. Вам доведеться змиритися з тим, що син пішов у доросле життя. Не заважайте. Не стукайте в його двері кожен день, не перевіряйте, як ВОНА готує йому сніданки, обіди та вечері, не дорікайте ЇЙ, якщо у дівчинки щось поки не виходить через нестачу досвіду.
ВОНА така, яка вона є, і син її любить. Тому полюбіть ЇЇ так, як любить ваша дитина. Запам’ятайте:
1.Ваш син як і раніше з вами. Але у нього настав інший період життя. Він повинен працювати, виховувати дітей, піклуватися про них і про кохану жінку.
2. Завжди, на незримому рівні у вас зберігається міцний зв’язок, який ніщо не здатне зруйнувати. Він поруч, він завжди поруч, нехай і живе в іншій квартирі, місті, країні.
3. Ваша спроба повернути його, зробити так, щоб він приходив щодня, допомагав, питав, як ви себе почуваєте – це прояв вашого егоїзму. Самі того не усвідомлюючи, ви можете зруйнувати своєму хлопцеві життя.
4. У вас багато нерозтраченої любові. Ви берегли її для сина. А він з НЕЮ. Радійте за те, що він щасливий, і направте свою любов на знедолених дітей, на улюблену творчість, на спілкування з людьми, які потребують вашої підтримки.
Син завжди цінував і цінує в вас силу, доброту, любов, мудрість. Не обдуріть його очікування, не перетворюйтеся в незадоволену, злу стару, яка вимагає стакан води щодня. Це не тільки нерозумно. Це самогубство для вас і вбивчо для сина. Дозвольте собі і йому бути щасливими.
