Коли бабусі не стало, вся родина чекала, що ж там написано в тому заповіті. У бабусі було дві доньки і родичі думали, що вона все розділить навпіл. Але майно було розділене на чотири частини: тітці, мамі, мені і моїй старшій сестрі. У тітки теж було дві доньки, але їм нічого не дісталося. Коли ми всі прочитали заповіт, двоюрідні сестри перестали з нами спілкуватися. Ми все продали і вони поїхали. Наближався день народження тітки, і я зателефонувала їй, щоб привітати. Ту розмову я не забуду ніколи
Мої батьки у шлюбі прожили не довго, мама і тато розлучалися дуже болісно, не могли помиритися, все ділили, хоча статки мали досить скромні. Я весь цей час жила у своєї бабусі, маминої мами, і моїм вихованням займалися вона і тітка, старша сестра мами, по можливості. Завдяки цим двом жінкам я не байдикувала, займалася навчанням, хоча все могло скластися набагато гірше.
Роки непомітно пробігли.
Три роки тому моєї бабусі не стало. Останні місяці у неї були проблеми зі здоров’ям, вже перестала вставати зовсім з ліжка, тільки молилася, та все просила вибачення, вважаючи себе тягарем. Остання її ніч була найважчою в моєму житті. На ранок бабусі не стало. Я важко переживала цю подію, ніби втратила найріднішу людину у світі.
Після поховань була ще одна неприємна процедура – розподіл майна, яке залишила нам бабуся. Події, які почали розвиватися в зв’язку з цим, видавалися справжнім сном.
Всі родичі очікували, що бабуся поділить квартиру навпіл і залишить її двом своїм дочкам, але сталося не так. Майно було розділене на чотири частини: тітці, мамі, мені і моїй старшій сестрі. Бабуся напевно вирішила, так як ми все життя з нею і постійно доглядали за нею, теж гідні частки цієї спадщини. А у маминої сестри, моєї тітки, теж було двоє дітей, але вони були вже у шлюбі, у кожного була своя квартира і жили вони добре.
Коли ми всі прочитали заповіт, двоюрідні сестри перестали з нами спілкуватися.
Незабаром ми продали бабусину квартиру, тітка тоді говорила нам все, що думала, і що ми все життя тільки й робили, що жили за бабусині гроші і цю спадщину вона залишила нам, бо ми її намовили на це. Я мовчки слухала все це і думала, невже це говорить колись рідна і близька мені людина, з якою у мене були дуже добрі стосунки?
А згодом, коли все було поділено згідно з заповітом, який залишила бабуся, наші родичі поїхали. Ми не спілкуємося з ними й досі. У день народження тітки я їй зателефонувала, щоб привітати, а почула лише неприємні слова у свою сторону. Тітка казала, що чути і бачити мене не хоче, щоб я їй більше не телефонувала. Я вирішила їх більше не турбувати, всіх відразу, просто взяла і викреслила з свого життя назавжди.
Сьогодні, через кілька років по тому, думаю, може варто було розділити цю злощасну спадщину на двох? А з іншого боку що ж це за відносини у нас такі в родині, що не витримали випробування квартирним питанням!?
