– Не розумію тебе, синку! Ось одружився ти і що? – питала Надія Степанівна сина, коли той вкотре приїхав до неї у свій вихідний день із самого ранку.

– Що? – не зрозумів Валера мати.

– Чому ти так часто приїжджаєш до нас із батьком? Хіба у вас із Настею немає своїх справ? Свого життя?

– Є, звичайно… Просто…

– Що “просто”? – чекала Надія Степанівна на відповідь.

– Просто мені незатишно якось із Настею, мамо! Вона не готує так, як ти! Вдома все якось… Навіть не знаю, як це сказати… — намагався пояснити він.

– То поговори з нею! Скажи, що саме тобі не подобається, що ти хотів би змінити вдома! Що ти хочеш! Рот тобі навіщо?

– Та я намагався, тільки вона… — знову зам’явся Валера.

– Що “тільки вона”? Валере, мені що, кожне слово з тебе кліщами витягувати треба? – уже починала сердитись мати на сина.

– Вона намагається, питає в мене щось, радиться! А я не можу їй нормально пояснити, що хочу! Просто не можу і все! Вдома завжди всім ти займалася, і я ніколи в це не ліз, а зараз навіть не знаю, що робити, мамо!

– Але ж ти жив із Настею до весілля, до того, як ви взяли квартиру! Тебе все влаштовувало раніше! Чому зараз ти раптом став усе це помічати?

– Та раніше мені не до того було! У нас так швидко роман закрутився, потім побралися! Вдома завжди порядок був, наготовлено теж завжди і багато, але тільки зараз розумію, що щось не так! Та й вам із батьком вона сподобалася дуже…

– Звичайно, сподобалася! Господарська, красуня, роботяща, чудова вона у тебе за всіма статтями! А ось ти чомусь носом крутиш!

– А може, ти приїдеш до нас, поживеш трохи? Навчиш її своїм тонкощам там якимось? А? Як тобі варіант? – Раптом запитав Валера у матері.

– Ти збожеволів? Я не збираюся лізти до вашої родини! – обурилася Надія Степанівна. – Сама на своїй шкурі відчула в молодості, що таке настирлива і шкідлива свекруха, яка лізе туди, куди її не просять! Це я про твою бабусю, як що ти не зрозумів!

– Та зрозумів я все! – Відмахнувся від слів матері Валера. – Але…

– Отже, навіть не думай про це! – Перебила його мати, не давши домовити. – Ти одружився! Це твоя сім’я, а отже, і твоя відповідальність! – Додала вона суворо.

– Я все це і без тебе розумію, мамо! Але мені у будь-якому разі, комфортніше вдома, тут!

– Валеро, у мене з твоїм батьком у твоєму віці вже ти був! Ми не виховували тебе мямлею! Навчали тебе всьому! А зараз ти ось такі фокуси вирішив помочити? Якщо чесно, то зараз мені соромно перед твоєю дружиною!

– Тобі? А ти до чого тут? – здивувався Валера раптом.

– А виходить, що я тебе не підготувала до дорослого, сімейного життя! Хоча це не так! Але виходить… Як виходить! – тяжко зітхнула Надія Степанівна.

– Розберуся я з усім! Все! Тільки не читай мені нотацій зараз, будь ласка! Дай цей день провести вдома з вами, з тобою та батьком! А ближче до вечора поїду додому та поговорю з Настею!

– Вона сама знає, що ти в нас? – Запитала мати після деякої паузи.

– Знає, звісно!

– І нормально до цього ставиться?

– А як ще вона має ставитись? Я ж не з друзями поїхав, а до вас! Та й дозвіл мені її на це не потрібний взагалі!

– Я не про дозвіл зараз говорю, а про тебе самого! – відповіла вона. – Знаєш, я б не на жарт хвилювалася, якби твій батько так часто їздив до твоєї бабусі! Це…

– Мамо, ти щойно сама сказала, що я дорослий, сімейний чоловік! Отже, сам і розберуся, не треба мені зараз історичні зведення про нашу родину розповідати! Це вже набридло! Ти й батькові скільки часу мозок промивала цим! А мені – навіть не думай!

– Тоді розберися у своїй родині! – Вигукнула мати. – А ти замість цього сидиш на моїй кухні і дивишся, як я печеня роблю, футбол з батьком дивишся, та й про дружину зовсім забув! Розберися!

– Добре! Добре! Але не зараз! Увечері поїду додому та розберуся з усім цим! Сказав уже!

– Ну ні, любий! Прямо зараз їдь! Нема чого ухилятися! – Заперечила вона.

І Валера демонстративно підвівся і пішов збиратися. Щось бурчав невдоволено, кілька разів озирнувся, шукаючи в очах матері співчуття, але нічого не знайшовши в них, крім обурення та засудження, “що дорослий чоловік ховається від дружини у матері на кухні, замість того, щоб розібратися у своїй скрутній ситуації”.

Хоча Надія Степанівна не вважала його скрутною, вона просто почала замислюватися над тим, що вона з чоловіком якось погано виховали сина. Почала копатися в собі та шукати цю проблему. Але вони ,з батьком Валери ,справді його виховували нормально, навіть добре. Це з ним уже після, мабуть, щось сталося, що він став такою хмарною людиною.

Приїхавши додому, Валера не застав дівчину вдома. Він знав, що вона кудись сьогодні збиралася у справах після того, як випрає і приготує їжі на найближчі три-чотири дні, поки вихідний дозволяє це зробити не напружуючись.

Саме тому він і поїхав додому. А якби вдома була дружина, він би зарулив кудись, просто щоб відтягнути напружену для нього розмову. Тому що Настя сама почала помічати за чоловіком ,останні півроку, якісь дива ,і кілька разів навіть намагалася з ним їх обговорити, але він завжди збігав, почувши неприємну для нього тему діалогу.

Години за півтори додому повернулася Анастасія, як завжди, в руках у неї були пакети з покупками, які вона одразу почала розбирати, варто було їй тільки роззутися і зняти верхній одяг.

Вона навіть не помітила, що Валера вже був удома, бо звикла, що він приїжджає від батьків пізно увечері.

А Валерій не сподівався, що вона так швидко повернеться додому, думав, що в нього самого буде час до вечора.

Але він розумів, що тягти з цією розмовою довше було вже не можна, тим більше мама його практично змусила обговорити теми, що наболіли в ньому, тому він тихенько зайшов на кухню і запитав дружину:

– Настю… Ти скоро звільнишся?

Дівчина від несподіванки аж підстрибнула, вона думала, що одна вдома, а тут чоловік намалювався.

– Господи! Ти чого мене так лякаєш? – Вигукнула вона голосно і налякано.

– Вибач… Не хотів…

– А ти чого вдома? Я думала, що ти у батьків, як завжди, зависнеш до вечора.

– Та ось… Як тобі сказати…

– Як є, так і кажи!

– Та мама мене послала з тобою поговорити! Я думав, увечері приїду, ти вже нічим не будеш зайнята, та обговоримо щось, а тут ти вже вдома.

– Мені, до речі, також є, що з тобою обговорити! Тільки ти постійно збігаєш чомусь! – Дещо невдоволено сказала Настя, але не сильно. – А що саме твоя мама хоче, щоб ми обговорили?

– Та це не вона хоче, вона просто відправила мене додому, щоб я вдома з тобою поговорив, а не на кухні в неї душу виливав, як вона мені сказала! Ось я тут! – відповів він. – Ти як, зараз вільна?

– Так, звичайно! Говори, що хотів! Знаєш, що я багатозадачна! – Відповіла вона, продовжуючи розкладати продукти по шафах і в холодильник. – Зараз твою проблему обговоримо, потім мою, тоді…

– Добре!

Валера встав біля кухонного столу, сперся на нього і замовк. Він не знав з чого саме почати говорити, не знав, як правильно сформулювати свою думку, а потім видав:

– Я хочу, щоб до нас приїхала моя мама і дещо переробила в нас вдома, щоб мені було краще та комфортніше! – на одному подиху сказав він.

– Чого?! – обурилася дружина. – Це ще, що за новини, Валеро? Ти що, маленький хлопчик?

– До чого тут це, Настю? Просто ти все робиш під себе, мене ніби взагалі не береш до уваги, а я хочу, щоб було, як мені подобається!

– А хто тобі не дає щось переробляти вдома? Чи мені сказати, що тобі щось не подобається?

– Я намагався кілька разів сказати тобі, що ти готуєш не так, як мама, смачно, звісно, ​​але не те, але тоді…

– Валеро, постривай, а я що, маю у всьому і скрізь підлаштовуватися під твою маму? Робити, як вона, готувати, як вона, може мені ще й одягатися почати, як вона? – Невдоволено запитала Настя чоловіка.

– Та до чого тут це взагалі? Не утрируй, будь ласка! Я просто хочу, щоб у нашому домі було так само затишно, як і в батьківському, а в нас… Ну, все тільки по-твоєму…

– Так і продовжував би тоді жити зі своєю матір’ю, якщо тобі треба, щоб усе було як у неї! Навіщо одружився зі мною взагалі?

– От не треба зараз цих дурниць говорити, будь ласка, Настю! – Настала його черга обурюватися.

– Це я дурниці говорю?! А ти нічого не переплутав? Чи ти просто не чув, що тільки-но сам мені казав? Ти тільки що мені сказав, що я маю робити все так, як твоя мама! Я, звичайно, дуже поважаю її, гарна вона жінка, але ти… Ти взагалі перейшов усі межі, любий мій!

– Межі? Ти зараз серйозно? Я просто тобі сказав, що мені щось не подобається, не більше! Чи що мені вже й рота відкрити не можна, щоб висловити свою точку зору?

– Можна і треба! Але не треба мене переробляти у свою матір! Саме це обурливо! І якщо тобі щось не подобається вдома – бери і сам переробляй!

– Але ж ти все по-своєму зробила!

– Звичайно, я все зробила по-своєму, бо ти вдома нічого не робиш! Ти навіть лампочку в коридорі не вкрутив, коли я тебе просила про це, але зате мене зараз чогось повчаєш! А коли я в тебе питаю твою думку з того чи іншого питання, ти одразу знаходиш інші справи, цікавіші, ніж розмовляти зі мною! Збігаєш часом взагалі! Це ненормально і… Знаєш, що ми тепер робитимемо в такому разі?

– Що? – Запитав Валера з надією, що Настя вже знайшла вихід з його скрутного становища.

– Тепер ти сам усім по дому займатимешся! І прибиранням, і пранням, і приготуванням! Робитимеш все так, як тобі подобається, а я крутитиму носом постійно! Ідеальний, на мою думку, варіант!

– Це ще з чого раптом? – не зрозумів Валерій і надія в його очах одразу згасла.

– А з тобою, треба так, або ти починаєш зі мною нормально говорити і пояснювати, що тобі не подобається, і допомагати мені робити, щоб нам обом подобалося, або ж ти збираєш свої речі та валиш жити до батьків! Зрозумів? – З викликом завершила вона свої умови.

– Ні, Настю, так не піде! Я взагалі спочатку у тебе запитав зовсім інше питання!

– Яке? – знову невдоволено спитала вона чоловіка.

– Як ти дивишся на те, щоб мама моя до нас на якийсь час перебралася?

– Негативно! Максимально негативно! Та й твоя мати сама ніколи в житті не піде на таке! Вона в тебе мудра жінка і розуміє, що таке сім’я! А ось ти взагалі незрозуміло в кого пішов, не в свою матір і не в батька! Хоча спочатку ти на них обох був схожим на характер, але зараз…

– Не треба мене критикувати, будь ласка! Я ж тобі нічого такого не казав!

– Та що ти кажеш? А те, що я не так готую, вдома я все неправильно зробила – це називається, що ти нічого такого не говорив? Так?

– Це було за фактом! Просто те, що мене дуже хвилює! А ти вже марення якісь приплітаєш! Не треба!

– Ой, коротше, сховайся кудись, будь ласка! Не можу бачити тебе. Якась “пародія на чоловіка “! Я не за такого тебе йшла заміж, і ти був зовсім іншим!

– Тоді знайди собі того, хто тебе влаштовуватиме і після весілля! – Підвищив Валера на дружину голос і пішов з кухні.

Настя залишилася на кухні одна. Вона була настільки обурена словами чоловіка, що навіть бачити його зараз не хотіла. Адже намагалася ці кілька років робити все для сім’ї, для нього, а тут з’ясовується, що вона погана господиня, раз не може, або не хоче робити так, як її свекруха.

А Валеру сильно зачепили слова дружини. Він сам себе вважав мало не альфа-самцем. Що таких чоловіків, як він, ще пошукати треба. І до весілля, так, так воно й було. Тому Настя і закохалася у Валерія швидко.

А минуло зовсім небагато часу у шлюбі, і, мабуть, демо-версія нормального чоловіка завершилася, а як продовжувати цю ліцензію, дружина не знала.

Але найбільше вразило те, що від цієї своєї образи наступного дня Валера, нікому нічого не кажучи, поїхав і подав на розлучення.

Він більше не хотів жити з Настею, будувати далі сім’ю, бо вона перестала відповідати його стандартам, його вимогам.

Обурена була не лише вона, а й батьки Валерія, особливо Надія Степанівна. Вона не думала, що її син може впасти ще нижче від свого невміння вирішувати проблеми нормально.

Як тільки він подав на розлучення, він одразу ж хотів переїхати до своїх батьків, бо розумів, що незабаром почнеться поділ майна, та й хотів просто повернутися до батьківського будинку.

Але тільки тепер і його батько, і мати були проти, щоб він до них приїжджав через таке, а тим більше переїжджав. Нехай сам вирішує свої проблеми, гадали вони.

Настя теж спочатку хотіла поїхати, просто для неї це взагалі було несподіванкою, але потім вона лишилася. Поміняла вдома замки, коли Валера пішов, і вирішила якось сама витягнути цю іпотеку, хоча знала, що їй буде дуже складно тепер одній, але спокійна, що ніхто більше не відмочить того, що вже зробив її чоловік.

Коли батьки не пустили Валеру додому, він одразу хотів повернутися до дружини, але тільки вона його вже не хотіла приймати назад.

Він навіть забрав заяву з суду, доки її не взяли на розгляд, але й це не допомогло, бо слідом після неї Настя подала таку ж, а все тому, що їй не потрібен такий чоловік, який сам не знає, чого хоче.