«Мені зустрічалися такі сім’ї, в яких якась бабуся, лежить собі – як кульбаба. Онуки, правнуки її люблять. Їсть вона як пташка. Поклює щось трішки і з якоюсь книжкою лежить, читає. Псалми якісь там. Про себе щось муркоче. А навколо всі «бігають». Діти – на навчання. Правнуки – в садок. У тих – бізнес. Ті – на відпочинок. У всіх все добре. Всі бабусю люблять. Бабуся лежить, нікому нічого не робить в принципі – ні хорошого, ні поганого. Просто лежить з книжкою.
Потім бабуся помирає. Її відспівують. Віддають її землі. Здійснюють по ній «дев’ять днів», потім «сорок днів». І до сорокового дня приходять внуки, діти і говорять. «Щось у нас в житті все перекосилося. Щось бізнес наш не йде. Щось ми всі перехворіли. Щось ми всі пересварилися. І таке враження, що бабуся тримала нас на плечах – всіх».
Ця «пташка в ліжку», вона – з цією книжкою в руках тримала всіх на плечах. А вони ж, думають, що «Ми всі такі розумні». «Я ж бізнес свій створив тому, що я – такий розумний». «А я такий великий дизайнер, художник – тому що у мене великий талант. За мною Європа плаче. Мене скоро з руками відірвуть».
Вони всі думають, що вони такі всі генії. А ця геніальність вона має різне коріння. Просто якась людина, яка здається тобі безкорисною, за тебе молиться. І все.”.
Андрій Ткачів
