Надя боязко постукала у двері сусіда. Дзвінок чомусь не працював.

– Надя, привіт! Ти до мене? – запитав кучерявий хлопець в окулярах, відчинивши двері.

– Привіт, Денисе. У мене до тебе розмова є. Точніше прохання. Можна зайти?

– Так, звісно, проходь. Тільки в мене безлад, май на увазі.

Надя зайшла до сусіда у квартиру. Дійсно, у кімнаті були розкидані речі, стояли чашки з недопитою кавою.

– Ну, розповідай, що там у тебе? Комп зламався чи що? До мене зазвичай за цим приходять сусіди…

– Ні, комп у порядку. А я ні. Розумієш, мама дуже хоче видати мене заміж. Каже, що тобі вже тридцятник скоро,час би уже під вінець, та дітей заводити. А я не хочу.

Точніше, може й хочу, та не попався ще такий орел. Я по любові хочу. Щоб на все життя. А мама весь час намагається мене з кимось познайомити.

Запросить на тортик або просто поговорити, приходжу – а там наречений сидить.
Син маминої подруги або колеги, яка мріє одружити сина.

Ніби як він у справі прийшов до неї, приніс кабачки або ще якусь дурницю. Аж смішно. Ніхто мені, звісно, не подобається. Утім, як і я їм, напевно.

Але щоб не образити мам, сидимо, посміхаємося, як дурники, і вдаємо, що нічого не розуміємо.

Коротше, набрид уже цей цирк. Мама не вгамується, поки я нареченого не знайду. От я й подумала, ти не одружений, дівчини начебто теж немає, вдома сидиш увесь час. Не зможеш зіграти мого нареченого?

Хоча б на годину. Треба переконати маму, що в нас кохання, вона заспокоїться і перестане знайомити мене з кавалерами. Допоможи по-сусідськи.

Ти й виглядаєш, як ботанік, мамам зазвичай такі подобаються. А я тебе годувати буду, борщ там, котлети, що ти любиш?

– За борщ я згоден. Сто років його не їв. Коли майбутнього зятя треба зіграти? Мені поголитися хоч треба, привести себе до ладу, щоб маму не налякати. І давай придумаємо легенду нашого знайомства, і все таке. Нюанси різні треба врахувати.

– А давай на завтра й домовимося. Чим швидше, тим краще. Якийсь час хоч спокійно поживу. А потім придумаю що-небудь, чому ми розлучилися.

– Алло, матусю, а в мене сюрприз для вас із татом. Увечері прийду не одна, а з хлопцем.

– Ой, донечко, звідки він узявся? Ти нічого не розповідала? – здивувалася мама, Ганна Сергіївна.

– Ось така я… Усе, чекайте, о сьомій годині заявимося.

– Ну, що, Денисе, готовий знайомитися з нібито майбутньою тещею? Врахуй, батьки розраховують, що раз ми зустрічаємося, то значить усе серйозно, і ми одружимося.

Тож дивись на мене закоханими очима і піддакуй. Щоб переконливо було. А тебе не впізнати…

У сорочці, штанах, я ж тебе тільки в трениках і в розтягнутій майці бачила. Думаю, батькам ти сподобаєшся.

Ганна Сергіївна спекла пиріг із капустою заради такої нагоди, накрила стіл.

– Мамо, тату, це Денис, знайомтеся!

Ганна Сергіївна оглянула нареченого з голови до ніг і схвально посміхнулася.

– Дуже приємно, Денисе, проходьте, будь ласка.

Вечір пройшов дуже весело і невимушено. Денис їв усе з апетитом, нахвалюючи господиню.

– Ну, нам час, хочемо в кіно ще з Денисом сходити.

– Приходьте ще. Денисе, а ти шарлотку любиш? Наступного разу можу приготувати…

– Дуже люблю, Ганно Сергіївно, із задоволенням скуштую!

Надя з Денисом попрощалися і вийшли на вулицю. Надя, помітивши, що у вікно дивиться мама, взяла Дениса за руку.

– А ти знаєш, Надю, мені дуже сподобалися твої батьки. Саме таких тещу й тестя я хотів би. Пощастить же твоєму майбутньому чоловікові…

– Згодна, батьки в мене, що треба. Тільки совість мучить трохи, що обманюю їх…

– Скільки треба, стільки й ходитиму з тобою до них. Усі справи кину. До речі, з тебе борщ ще…

Надя виконала свою обіцянку, кілька разів нагодувала сусіда смачним наваристим борщем і котлетами з пюре. Денис був у захваті від їжі.

– Надюхо, ти просто диво! Ось дивлюся я на тебе, і думаю, от би мені дружину таку… І красива ти, і розумна, і готуєш божественно. А батьки які чудові! Що скажеш на це?

Надя розгубилася. Вже Дениса точно вона не розглядала як майбутнього чоловіка.

– Та розслабся, пожартував я! У плані, що одружитися хочу. А так усе правда!

Надя посміхнулася, жартівник тут знайшовся, та боляче треба…

Денис зачастив ходити до Наді. То попросить щось, то тістечками пригостить. А Надя й не проти. Легкий у спілкуванні, веселий, не нахабний, час приємно з ним проводити.

Мама притихла, і більше не намагалася Надю з кимось познайомити. Тільки просила приходити частіше з Денисом у гості. Надю це бентежило, не хотілося зловживати його добротою.

Якось Надя йшла з роботи і побачила Дениса з якоюсь дівчиною. Він мило розмовляв із нею, сміявся. Дівчина була дуже навіть симпатична. У Наді чомусь закололо в серці…

Невже знайшов собі наречену? До Наді останнім часом став рідше забігати, ніколи, напевно, особисте життя влаштовує…

Усю ніч вона проворочалася. І до ранку зрозуміла, вона кохає Дениса. Інакше, звідки б ревнощі з’явилися? Чому їй стало так боляче, коли уявила, що Денис одружиться з тією дівчиною?

Про нього знала небагато. Програміст, живе у своїй квартирі. Батьки живуть в іншому місті, бачаться із сином рідко.

Надя чомусь образилася на Дениса. Ходить там незрозуміло з ким, про неї забув, напевно…

Вирішила поїхати до батьків і все розповісти. Недобре було їх обманювати й обнадіювати.

Мама відчинила двері й здивовано запитала: “Надя? Ти чому без дзвінка?”

– А що, без дзвінка не можу приїхати до батьків? Що тут такого?

– Та як сказати… Не найвдаліший час ти вибрала… – розгублено сказала Ганна Сергіївна.

– Можу піти, якщо мені тут не раді! – ображено відповіла Надя і зібралася вже йти.

– Надюшо, не йди, зараз усе пояснимо! – раптом пролунав із кімнати голос Дениса.

Ось вже кого точно вона не очікувала побачити у квартирі батьків!

– Денисе? Ти як тут? – майже прокричала Надя.

– А я не один. Знайомся, це Марія.

Надя побачила ту саму блондинку, з якою Денис прогулювався вулицею.

Що взагалі відбувається? Навіщо він притягнув сюди цю дівчину? У Наді розколювалася голова від думок.

Вона зайшла у квартиру, сіла на стілець.

– Я вас слухаю.

– Доню, давай я розповім. Зайшла в ювелірний магазин днями, придивитися новий золотий ланцюжок, а то старий загубила десь. І що я бачу?

Твій Денис із якоюсь дівчиною вибирають каблучку. Я підійшла до нього і зажадала пояснення, як це розуміти, адже він твій хлопець.

– Мамо, мені соромно, що я тебе обдурила… Денис не мій хлопець, а просто сусід. Я попросила його зіграти роль нареченого…

– Не перебивай. Денис мені все розповів, я знаю про це. Недобре було обманювати. Виявилося, що Денис…

– Ганно Сергіївно, давайте далі я продовжу, – пожвавився Денис.

– Надя, річ у тім, що я хочу зробити тобі пропозицію… Я не орел, звісно, але покохав тебе всією душею і серцем. Виходь за мене заміж!

Денис дістав із кишені замшеву червону коробочку з обручкою.

Надя нічого не розуміла, що відбувається. Це жарт такий, прикол?

– А Марія – це хто? Нічого не розумію… Хіба це не твоя дівчина? Я бачила вас разом…

– Марія- моя молодша сестра. Приїхала у справах до міста, ми з нею гуляли. Я її попросив допомогти вибрати каблучку для тебе. Розмір я знаю, у тебе вдома лежала каблучка якось, я її заміряв.

Сумбурно все вийшло, я не так планував… Ми прийшли до твоєї мами, щоб вона допомогла зробити сюрприз, хотів обіграти пропозицію цікавіше… Але що вже тепер. То що ти скажеш?

Я буду дуже радий бути твоїм справжнім хлопцем і чоловіком. Не на годину. І я готовий їсти твої борщі й котлети щодня. І пироги тещині…

Усі завмерли в очікуванні відповіді, дивлячись на Надю.

– А я згодна! Щодня борщ не обіцяю, але голодними не залишимося! Але до весілля нам треба пізнати одне одного краще. Будемо зустрічатися, як годиться, побачення, кіно, романтика.

От уже не думала, що так усе вийде, коли пропонувала зіграти роль нареченого на годину…

Через два місяці Надя і Денис зіграли скромне весілля, де були найближчі. Ось так невинне прохання побути “липовим” нареченим звело двох людей. Доля, не інакше…