Коли мами моєї не стало, я не стала відмовлятись від свого спадку. Так, будинок у селі мені не потрібен, та й там сестра більше тридцяти років жила, але й відмовлятись на користь Катерини я не думала навіть. Минув рік, другий і вже я бачу, що у рідному домі мені і не раді.
Я одразу після школи поїхала навчатись. В Одесі я зустріла свого Юрія, тут ми одружились, тут живемо і вже діток виростили, онуків діждали.
Сестра моя менша залишилась у селі. Катерина одразу після випускного, і місяця не минуло, а вже й під вінець пішла. Жити молоді тимчасово оселились із мамою моєю, адже та сама була у великому будинку.
Спочатку, ніби як і шукали вони собі дім, з кимось домовлялись, а потім якось уже й припинили. Оте “тимчасово” на все життя розтягнулось. Так вони собі при мамі моїй і діток виростили і досі у тому домі
Усі роки, доки мама була жива, я приїздила до неї на гостину. Допомагала по мірі сил, забирала сестру із сім’єю до нас на море. Ми були дружною родиною, ніколи ніяких питань не виникало.
Коли ж матері не стало, я навпіл із сестрою її дім успадкувала. Так, мені хата в селі не потрібна була, але й відмовитись я не хотіла. Все ж то наш рідний дім.
Сестра так собі там і мешкала, бавила онуків, бо син із невісткою поїхали на заробітки за кордон. Я ж приїжджаю часто, особливо останні два роки.
Їду не сама, беру і онуків трьох і дітей. Ну а як, коли таке відбувається? Та не довго ми у селі буваємо, від сили тиждень. В усіх робота і школа, їдемо знову у свою улюблену Одесу.
І от, стала я помічати, що у рідному домі мені вже й не раді. Ми ж приїздимо не з порожніми руками: повну машину добра і продуктів, гостинців веземо. Та й не від добра ж їдем, але все менше радості в очах сестри і її чоловіка.
Останнього разу, так мусила ходити навколо хати і у всі вікна стукати, бо відчиняти дверей ніхто наміру не мав. Добре бачили і чули, що там є усі. що працює телевізор, але нас пів години за порогом тримали.
Тих три дні сестра і не балакала. Я питаю що не так, а вона мені:
— Та ні, сестро, ти вдома. Що може бути не так питається?
Ох, не знаю, як тепер і бути. Знаєте, мені ніби як той дім, вірніше половина його, і не потрібен. Та й, як я буду відділяти свою частку, якщо там роки сестра прожила. Що їй, дві кімнати лишиться, чи як?
Ну, але й після такої зустрічі у власному ж домі не затишно. От може я чого не розумію? Чого вона так себе поводить?
А головне. як мені тепер бути?
