Коли нічого не хочеться, навіть найкращого, того, чого ви завжди хотіли, це тривожний симптом. Перевірте своє здоров’я. І загляньте у свою душу…
Нічого не болить. Немає ні жару, ні ломоти в кістках, ні запаморочення. Тільки немає сил і нічого не хочеться…
Коли мій чоловік був маленьким хлопчиком, він захворів. Нічого в нього не боліло, він ні на що не скаржився, він був слухняний і добрий хлопчик. І діти не знають слів: «Щось я погано почуваюся, якась слабкість і занепад сил!», — вони знають лише «болить», «нудить», — цілком конкретні речі.
А хлопчик просто слабшав, млявий сидів на дивані з книжками або тихенько катав машинку. І весь час хотів спати. Але вранці треба було йти в садок, потім із садка йти додому… Він і йшов за ручку з мамою слухняно. І ні на що не скаржився. І медсестра у садочку теж говорила, що все нормально. Просто тиха дитина така.
Знаєте, як мама зрозуміла, що хлопчик серйозно хворий? Вона проста жінка, кругла сирота з села, у п’ятнадцять років втекла з лісоповалу до міста після війни. І закінчила лише чотири класи — її відправили працювати в колгоспі, такі часи були. Вона не лікар. І не психолог. Але вона зрозуміла, що її син у біді, коли привела маленького Едіка на ринок. На великий Центральний ринок — там тоді продавали південні фрукти та різні смачні речі, яких не було в магазинах.
І ось мама привела хлопчика на ринок, ось що вона зробила, щоб його порадувати. Хоча вона була бідна. На прилавках лежали грона винограду, рум’яні яблука, жовті медові груші, чорнослив синюватий, блискучий, золотиста курага та родзинки… Це в нас, було просто диво бачити, особливо взимку.
І мама запитала: “Що ти хочеш, синку? Я куплю тобі все, що тобі хочеться. Ти тільки пальчик покажи, що тобі купити? Я гроші отримала і маю гроші, багато. Що ти хочеш? Може, винограду?”. А хлопчик підняв худеньке личко з тінями під очима і тихо, винувато так відповів: “Я, мамо, нічого не хочу. Спасибі!”.
Ось тут мама і зрозуміла, наскільки все погано. І боязка, сором’язлива мама набралася рішучості і повела свого хлопчика до всіх лікарів, доки не знайшли причини. Справді, розвивалося небезпечне захворювання, яке вдалося зупинити та вилікувати на самому початку. Нічого не боліло, температури не було, горло не червоне, нежиті немає.
А хвороба вже потихеньку так убивала дитину, безсимптомно майже непомітно. Добре, що його мама врятувала. Ось так дізналася про хворобу. І все закінчилося добре, почали лікувати та вилікували. І влітку хлопчик уже з апетитом їв яблучка, маленькі та тверді, але дуже корисні!
Ось так проявляється іноді «хвороба на смерть». Нічого не болить. Немає ні жару, ні ломоти в кістках, ні запаморочення. Тільки нема сил і нічого не хочеться. Навіть коли життя викладе на прилавок все найкраще, привабливе, апетитне, людина тихо подякує і скаже: «Дякую. Я чомусь нічого не хочу!». Ні кохання не хочу, ні підвищення по роботі, ні моря, ні круїзу, ні нової машини. Дякую, але мені нічого не хочеться.
Тільки ніхто не запитає у дорослої людини, чого їй хочеться. Нікому зазвичай до цього немає діла, чесно кажучи. А сам хворий вважає свій стан нормальним, адже нічого не болить. І нічого особливо не мучить, бо нічого не хочеться. Хочеться спати, але й спати не завжди може людина. І немає поряд люблячої мами, яка відведе до хорошого лікаря.
Що вам хочеться? Що ви взяли б з прилавка життя, якби вам це купили? І наскільки вам цього хочеться? Запитайте себе, якщо більше немає кому вас про це запитати.
Втім, ось я питаю. А ви дайте відповідь чесно. Якщо хочеться, то все непогано. А якщо ні – перевірте своє здоров’я. І загляньте в свою душу – що вас мучить і обтяжує? Це знаєте тільки ви та той, хто вас любить.
Автор: Анна Кір’янова
