Коли прийшла до свекрухи і побачила як вона виховує мою однорічну доньку, то волосся стало дибки.

З Ольгою Яківною у нас відносини не склались відразу, а все через різні погляди на влаштування побуту в сім’ї. Вона вважає, що всі хатні справи я маю робити сама, не зважаючи, що теж працюю. Її ж син має лише працювати, а вдома відпочивати. У нас же всі обов’язки поділено порівну. Ольга Яківна не раз зі мною сперечалась з цього приводу, та згодом заспокоїлась.

– І що, що ти втомлюєшся? От ми в свій час взагалі не мали права жалітися. Я і на заводі працювала, потім ще встигала їсти зварити, поприбирати та дитину виховувала. Ну що за молодь пішла, ви геть нічого не вмієте! 

– То не молодь, а часи такі! 

– Та просто ти шукаєш різні причини, аби лиш хатніми справами не займатися. Теж мені, білоручка! 

Коли я народила Катрусю рік тому, свекруха почала давати свої настанови щодо виховання, але я її не слухала. В неї ще радянські методи: на руки брати не можна, бо звикне; садити і підписати подушками; готові пюре не можна давати, бо це хімія і так далі.

Я доглядала доньку, а чоловік пропадав на роботі, але грошей категорично не вистачало, тому я вирішила вийти на роботу. Мої батьки жили далеко, за 100 кілометрів від нас, тому вони не могли допомогти з вихованням доньки.

Допомога прийшла звідки не чекали, Ольга Яківна сама запропонувала сидіти з онукою. Я погодилась, але все одно були якісь дивні передчуття.

Коли забирала Катрусю від свекрухи, не раз помічала, що дитина не спокійна та плаче. Коли запитала свекруху в чому причина, та не стала приховувати, що вона сурова вихователька. На наступний день я вирішила перевірити, що ж це за методи виховання.

Я прийшла з роботи раніше й застала таку картину. Моя однорічна донька плаче криком і сидить у кутку, бо ще не вміє довго сама стояти. Ви просто це уявіть! Коли я кинулась до неї, то свекруха одразу почала мене вичитувати.

– Оце розпустили дитину, а я тепер мучусь. Привчили до рук, що й зробити нічого не можна. – Бубоніла Ольга Яківна.

– Як ви можете, їй же всього рік? Якщо плаче, то потрібно заспокоїти, а не знущатись із неї.

– Я не знущаюсь, а вчу, якщо батьки не вміють.

– Свою доньку я з вами більше не залишу, щоб ви свої експерименти на ній ставили. Свого сина треба було виховувати, а я з донькою сама розберусь.

Я вилетіла від свекрухи, мене ще довго потім трусило від побаченого. Страшно уявити, що там коїлось цих два тижні та чим вона годувала ще мою дитину.

Після цього я найняла хорошу няню та знаю, що дитина в надійних руках. Катя стала спокійнішою та веселішою. Роботою няні я задоволена.

Свекруха ж всім сусідам і родичам на мене пожалілась, бо я не дозволила їй онуку доглядати.

Це ж не догляд, а знущання. Тепер ми до Ольги Яківни ні ногою.

Як би ви відреагували на таке ставлення до дитини?