Мій чоловік багато працює, вдома буває рідко, але зате добре заробляє. Нашу сім’ю можна назвати заможною. Відносини у мене з чоловіком завжди були добрими. Мої батьки всім знайомим розповідають, як я вдало вийшла заміж, а подруги заздрять.
Я раніше теж так думала, поки не дізналася, що у чоловіка є інша жінка. Дізналася випадково, так як його ставлення до мене і до дітей ніяк не змінилося. Коли він затримувався на роботі, в цей час він зустрічався з іншою жінкою. І це тривало вже кілька років.
Спочатку я була ошелешена, ображена, не знала, що з цим робити. Потім я почала думати, як з гідністю вийти з цієї ситуації. Розлучитися і переїхати до батьків з двома дітьми 12 і 14 років – не варіант. Що я скажу дітям і батькам? Та й за що я буду годувати і утримувати дітей?
Терпіти таке ставлення теж дуже складно, і я вирішила нікому нічого поки не говорити. Може, це скороминуще захоплення, через яке не варто руйнувати своє життя.
Але моє ставлення до нього різко змінилося. Чоловік став для мене чужим, я почала помічати всі його недоліки, на які раніше якось не звертала уваги. Він добре заробляє, і я вирішила цим скористатися. Просила грошей на різні потреби і відкладала їх. Він відчуваючи свою провину, ніколи не відмовляв. Цікаво, що чоловік не помітив зміни мого ставлення до нього – йому було просто не до цього.
За п’ять років я зібрала пристойну суму, не рахуючи того, що у мене є золоті прикраси, одяг, машина. Старшій дочці чоловік оплачує навчання. І ось тепер я сказала чоловікові, що я подаю на розлучення. Тепер був ошелешений він.
Я розповіла, що весь цей час я знала про його зраду, а тепер я йду, навіть розповіла, чому не розлучилася раніше. Замість того щоб вибачитися і визнати свою провину, чоловік почав мене ображати, говорити, що я меркантильна особа, яка користувалася його грошима.
Але мені тепер все одно. Без житла я не залишуся, так як квартиру купували в шлюбі, а ще у мене є кругленька сума в банку. Та й у мене є робота, посада хоча і маленька, але зарплатою я задоволена.
А у нього тепер є можливість, жити з іншою жінкою, не криючись. Але парадокс заключається в тому, що чоловік не хоче йти до іншої, згадав нарешті, що він мене любить і відпускати не хоче. Просить не закреслювати 20 років нашого спільного сімейного життя.
Я розумію, чому йому не хочеться мене відпускати – та жінка теж одружена. Її чоловік вже багато років їздить на заробітки. То ж їх усе влаштовувало, поки я не сказала про розлучення.
Діти виросли, якщо я піду від чоловіка, він залишиться ні з чим. Але мені його не шкода – так йому і треба, він це заслужив.
