Олена Василівна стояла біля вікна і дивилася на опале листя. У руках вона тримала банку з огірками – останні заготівлі цього року.
– Ну ось, закінчила, – втомлено промовила Діана, увійшовши в будинок. – Тепер можна й відпочити.
– Молодець! – похвалила її мати. – Стільки роботи зроблено, на всю зиму солінь та варення тепер точно вистачить. Ти братимеш?
– Сьогодні ні, якщо тільки пізніше, – відповіла старша дочка, і почала збиратися додому.
Чоловік і син усі дні, поки вона стирчала у матері в селі, обривали їй телефон, і сто разів запитували про те, коли вона повернеться.
Діана відповідала, що щойно законсервує всі овочі. В результаті часу пішло більше, ніж вона очікувала.
– Гаразд, я поїхала, а то мої там звелися вже, – попрощалася з матір’ю жінка, і поїхала додому.
Окрім Діани, в Олени Василівни була ще одна дочка. Її звали Юлія, вона також проживала в місті, але зі старшою сестрою практично не спілкувалася.
З дитинства дівчата не ладнали між собою через те, що молодша вважала, що через вік все найкраще має дістатись їй.
У результаті все призвело до того, що вони остаточно посварилися, та перестали спілкуватися.
Справа навіть дійшла до того, що ні одна із сестер не була в іншої на весіллі, точніше, вони не вважали за потрібне покликати одна одну на весільне свято.
Олена Василівна намагалася примирити дочок за допомогою сімейних вечерь, але спочатку вони погано закінчувалися, а потім сестри взагалі вирішили, що не хочуть бачити одна одну.
Саме з цієї причини на сімейних святах Діана та Юлія бували по черзі, або якщо не змогла одна, з радістю приїжджала друга.
Більше з Оленою Василівною контактувала старша дочка, яка, на відміну від молодшої, допомагала жінці з домашніми справами та по городу: побілкою, фарбуванням, посадкою, прополюванням та збиранням урожаю.
Останнім часом, через хворі суглоби матері, Діана взяла на себе й обов’язок з консервації овочів.
Якщо в перший рік жінка раділа і дякувала доньці, то в наступні роки приймала це, як обов’язок.
Мало цього, вона ще з серпня починала турбувати Діану питаннями, коли вона приїде консервувати овочі.
У свої вихідні жінка змогла вибратися в село, і три дні присвятити закручуванню банок. За три тижні до Нового року Діана згадала, що не взяла у матері консервованих овочів.
Найближчої неділі жінка, без попередження, поїхала до Олени Василівни. На превеликий подив, Діана побачила біля воріт батьківського будинку автомобіль сестри.
Їй одразу захотілося розвернутися і поїхати додому, але повертатися з порожніми руками не було жодного бажання.
Зціпивши зуби, жінка припаркувала автомобіль, і з незворушним виглядом попрямувала до будинку.
За збудженим голосом Олени Василівни Діана зрозуміла, що мати дуже рада приїзду сестри.
Жінка рішуче потягла на себе двері, та увійшла до хати. Тут же її очам постала дивна картина: Олена Василівна вкладала у велику спортивну сумку банки із соліннями.
– Привіт, мамо, – переступивши поріг, привіталася Діана. – Що тут відбувається? Навіщо ти вкладаєш у сумку банки?
– Привіт, доню, я тут Юлі гостинців накладаю, – розгублено відповіла жінка.
– Яких ще гостинців? Витягай все назад! – Грізно скомандувала Діана, і поставила руки в боки.
– З чого це? – подала голос обурена Юлія. – Я теж хочу скуштувати мамині огірки та помідори!
Жінка повільно повернулася до сестри, та з гордовитим обличчям поцікавилася:
– Не пригадаю, коли ти приїжджала мамі на допомогу? Не бачила тебе ні в час посадки, ні під час прополювання чи збирання врожаю.
– Можливо, ти консервувала ці банки? Ах, ні! Там тебе також не було! Тоді якого дідька ти збираєшся звідси щось забирати?
–Тому, що мені мама сама запропонувала взяти банки, – огризнулася у відповідь Юлія.
– Дівчатка, не лайтеся! Банок на всіх вистачить, – награно посміхнулася Олена Василівна.
– Ні, мамо! Це несправедливо! Я одна допомагаю тобі, коли вона ходить на свої манікюри та педикюри, зображуючи вічну зайнятість, – Діана з ненавистю зиркнула на молодшу сестру.
– Даси їй хоч одну банку, я більше й пальцем не поворушу, щоб тобі допомогти! – Додала вона, звернувшись до матері.
– Діано, ну годі вже воювати, ви ж сестри, – жінка похмуро опустила голову. – Що поганого, щоб поділитися заготівлями з твоєю сестрою? Ми ж багато зробили!
– Я зробила! – Виправила її Діана. – Я все робила, коли Юля була вся у справах, зате як приїхати за консервацією, вона тут, як тут!
– Ти б і не дізналася, якби сьогодні не приїхала, – пробурчала у відповідь Олена Василівна. – Ну не будь такою жадібною…
– Та хай вона подавиться своїми банками! – з ненавистю проскреготіла Юлія. – Я й у магазині все куплю!
– Ось і купуй! – Огризнулася у відповідь незворушна Діана. – Розбирай свою сумку, а то приперла, ніби вирішила весь льох у неї вмістити!
Молодша сестра відповісти старшій не встигла, оскільки на бік Юлії стала Олена Василівна.
– Діано, припиняй! Ти не маєш права розпоряджатися моїми соліннями! Бач, чого надумала! – обурено сплеснула руками мати. – Юлю, не слухай її, забирай усе, що хочеш!
Молодша дочка єхидно усміхнулася і закрила блискавку на дорожній сумці. Діана зрозуміла, що мати стала на бік Юлії, тому різко розвернулася і пішла, голосно грюкнувши дверима.
Олена Василівна дочці не дзвонила. Вона залишалася осторонь, сподіваючись, що з часом все налагодиться само собою.
Проте за тиждень вона з досадою зрозуміла, що Діана сама назустріч не піде. Аж надто сильною була її образа на матір.
Розкинувши мізками, Олена Василівна вирішила, що варто причаїтися на якийсь час, і почекати.
Старша дочка сама з’явилася лише на день матері, коли завезла жінці подарунок.
З того дня їхні стосунки стали поступово повертатися в колишнє річище, і Олена Василівна вирішила, що Діана більше на неї не ображається.
Проте, коли мати заговорила з нею про допомогу на городі, жінка усвідомила, що старша дочка її не пробачила.
– Кому давала свої банки, хай той тобі на городі й допомагає! – Поставила її перед фактом Діана.
У результаті Олені Василівні довелося самій мучитися з городом, оскільки молодша дочка відмовила у допомозі.
Однак з цієї причини жінка засадила дуже мало грядок, відповідно, і врожаю зібрала з кучерявого носа.
І коли молодша дочка приїхала по консервовані овочі, Олена Василівна обурилася:
– Не допомагала мені, тож нічого не отримаєш. Іди в магазині тепер купуй…
Олена Василівна причаїла сильну образу на обох дочок, які не допомогли їй з городом. Але Діана своєї провини не відчуває, бо вона матір попереджала, що буде, якщо Юля візьме закрутки, про які вона не дбала.
Тож, свого слова вона дотрималася! А як би ви вчинили в цій ситуації? І надалі б матері допомагали?
Залишити відповідь