– Маріє, давай відкладемо розлучення. Зараз не до цього, мати ж у лікарні.
‐ Олеже, ми все вирішили ще до того, як вона туди потрапила!
– Та ж поки ніхто нічого не знає. Скоро прийде сестра, будемо говорити. Потрібно якось вирішувати.
– Що саме вирішувати?
– Де буде мати. За нею потрібен постійний догляд, інфаркт — це не просто застуда.
– Це вже ваші сімейні питання.
– Поки що ми одна сім’я.
– Одна? Ми розлучаємось! Ти поставив мене перед вибором між моєю матір’ю і тобою. Коли я не погодилась віддати маму в пансіонат і далі їздила до неї доглядати, ти сам подав на розлучення.
– А я зараз просто збираю речі й переїжджаю. Я буду з мамою. Завжди буду з мамою! Квартира в нас спільна, будемо ділити.
– Можна ж було все спокійно вирішити, я поторопився, гарячкував. Зараз приїде Галина, вона в лікарні з моєю матір’ю. Усе розповість. Все обговоримо, тільки не поспішай. Ми ж майже сорок років разом.
– Добре, послухаю, що ви тут вирішите. Може, мені й користь буде. Тільки не майже сорок, а всього тридцять шість.
– У тебе, бачу, час біжить наперед. Ти ж мою маму старою назвав. Пам’ятаєш? Радів, що квартира скоро звільниться. А про свою матір ти так само думаєш?
– Давайте продовжимо пізніше, без сторонніх.
У двері подзвонили, і Олег пішов відчиняти.
– Привіт, братику, Маріє, добрий день. Я все записала, з лікарями поговорила. Матрац, памперси, пелюшки, серветки — це тільки найперше. Меню окремо, потрібна дієта, вона лежача.
– Потім ще треба буде вирішити питання з ліжком, щоб можна було піднімати його. Ліки. У вас дві кімнати, обидві світлі. І важливо, щоб було свіже повітря.
– Думаю, кімната з лоджією їй підійде. Не у вашій же спальні все пересувати. Біля вікна, провітрювати буде зручно.
– А чому ти вирішила, що тут мамі буде зручно? Напевно, вона захоче повернутися у свою квартиру, – запитала Марія, хоча їй уже було не до того.
– У свою? Там я і моя сім’я! У нас діти-підлітки. Вони що, мають терпіти цей сморід? А доглядати хто буде? Я на роботі до пізнього вечора, мені ніколи, мені треба заробляти гроші. І ще про гроші.
– Я поки їхала, усе продумала. У тебе, Маріє, мати теж хвора. Не так тяжко, як наша, але… Її треба перевезти сюди, квартиру здати, а гроші підуть на догляд за старенькими.
– Тобі треба звільнитися, бо багато ти в реєстратурі не отримуєш. Оформешся по догляду, і тоді пенсія буде більшою, ніж ти заробиш у своєму “вікні”, записуючи старих на прийом до лікарів.
– Маріє, та Галина ж по суті каже. Як усе добре придумала, по поличках розклала.
– Придумано справді добре.
– От!
– Добре придумано. Галина житиме в маминій квартирі, а я маю доглядати за вашою матір’ю! А гроші на догляд будуть із оренди квартири моєї матері. А пенсія вашої матері?
– А пенсія піде на комуналку і ліки. Вона невелика, тільки на це й вистачає. Квартплата вся на мамі, квартира ж її.
– Олеже, ти сам розповіси чи ми й далі будемо думати, що твоя сестра запропонувала найкращий варіант?
– Маріє, зараз у всіх важка ситуація. Треба бути терплячішими, людянішими, співчувати й допомагати.
– Які гарні слова! А де вони були місяць тому? Ти співчував? Ти влаштовував мені скандали! Ти хотів мою матір віддати в пансіонат! Ти вже збирався брати машину в кредит, а платити — зі здачі квартири тещі. А тепер ти раптом добрий, людяний!
– Маріє, Олеже, не сваріться. Мій брат просто був шокований, не подумав. Зараз він не забороняє тобі доглядати матір. Ситуація змінилася. Гроші підуть на догляд за старенькими. Справді, Олеже?
– Так.
– Ситуація й справді змінилася. Олег подав на розлучення. Ми розлучаємось. Я їду, речі в мене вже зібрані. Назад дороги немає. І це не через вашу матір.
– Ти егоїстка, кидаєш чоловіка в такий момент!
– Це він подав на розлучення! Він! Не раджу привозити сюди вашу матір, квартиру ми будемо ділити. А зараз я їду, мені час до моєї мами! Сусідка погодилася посидіти лише до восьмої вечора, і то тільки через мій переїзд.
– Подальші справи обговорюйте самі. І ще! Оксано, тобі не час сказати братові, що квартира матері заповідана тобі. Я бачила документи, вона тоді необачно залишила їх на полиці перед телевізором.
– Я так сказала, щоб ви знали. Щоб усе було людяніше, правдивіше й справедливіше. Олег так любить усі ці слова. Бувайте. Ключі поки що залишаю в себе, я ще не все зібрала. Та й маю право, – власниця.
***
Марія зачинила двері й викликала ліфт, таксі вже чекало біля під’їзду.
Двокімнатна квартира матері була не гірша. Площа трохи більша, ремонт хороший, вона сама зробила його рік тому. І пандуси. Біля під’їзду були пандуси. Зручно виходити на прогулянки з візком. Мати любила гуляти в парку.
– Доню, приїхала. А ми з Валею чай пили, вона млинців принесла, тобі залишили. Пігулки випила, серіал подивилися.
– Дякую, Валентино Павлівно.
– Завжди рада допомогти. Ми ж сусіди.
Сусідка пішла.
– Давай я допоможу тобі дійти до ліжка.
– Ні! Я сама, ходунки ж є. Не можна розслаблятися.
– Мамо, а чому ти Валентину Павлівну звеш Валею? Здається, має бути Віка.
– Та історія стара, можна і Віка, і Валя. Коли вона отримувала перший паспорт, там букву пропустили. Вікторія стала Віторією.
– Спочатку не помітили, а потім довелося міняти документ. Букву вставили, але ім’я Валя їй більше сподобалося. Якось так. У дитячому садку, де вона працює, малюки звуть її Валентина Павлівна. А як там мати Олега?
– У лікарні поки що.
***
Марія та Олег розлучилися, квартиру довелося ділити. Діти батьків не зрозуміли — стільки років разом і раптом розлучення. Про бабусь знали, але всі вони жили далеко. А якщо далеко, то це не їхня справа.
Галині довелося забрати матір до себе. У брата квартири вже не було, пансіонат — занадто дорого, доглядальниця — ще дорожче.
Олег грошей не давав, йому самому треба було купувати житло, а в сестри був заповіт на квартиру матері. Йому там нічого не світило.
Мати Марії справлялася з домашніми справами сама. Потихеньку, але до приходу дочки з роботи готувала вечерю. У вихідні вони гуляли в парку: мати у візку, Марія поруч. Життя тривало, і совість була чиста…