– Краще б вона нічого не приносила, купує все найдешевше, наші діти таке не їдять. А потім ще й ображається, що внуки не хочуть з нею спілкуватися, – Надія крутила в руках горнятко з запашною кавою, дивилася на полуницю, яку принесла свекруха, і прямо говорила своєму чоловікові все, що вона про це думає.

– А хіба бабусю внуки мають не просто так любити, хіба треба «за щось»? Надю, це вже переходить усякі рамки, мама пішла від нас ображена, – серйозним голосом сказав Максим.

– Нехай на себе ображається, не треба було цю найдешевшу полуницю до нас тягти. А тепер що мені з нею робити, діти її їсти не хочуть, вона потекла, – стала скаржитися дружина.

– Не хочете – то не їжте. А я все з’їм з задоволенням, – сказав Максим.

Він взяв полуницю, яку принесла мама, помив її, почистив від зелених хвостиків, висипав у велику миску, потовк гарненько, засипав цукром, додав сметани, і з величезним задоволенням усе з’їв.

Спогади з дитинства нахлинули на нього, коли їж полуницю з цукром і сметаною, по-іншому і не може бути.

Мама ростила Максима одна,бо батька рано не стало. Жили в селі. Валентина Ігорівна працювала в місцевій школі вчителькою. Брала більше, ніж ставку, щоб заробити на життя. А після роботи займалася городом і господаркою.

Була у них в селі грядка з полуницею. Максим любив там сидіти, він кожну ягоду знав, і чекав, поки вона достигне. А біля грядок стояла розлога стара черешня. Мама забороняла Максиму на неї лізти, бо високо було, але хіба висота могла стримати малого Максима, коли ті червоні черешеньки так манили його?

Наївшись досхочуполуниць і черешні, Максим сідав читати книжки. Читав він багато, добре вчився, і не тому, що мама заставляла, а тому, що він бачив, як мамі важко, тому хотів вивчитися, заробляти багато грошей і допомагати мамі.

Зараз Максим дорослий, має сімʼю, живуть з дружиною і двома дітьми в місті. Все у них добре, але з грошима не дуже, Максим начебто і заробляє, але постійно не вистачає.

Валентина Ігорівна тим часом постаріла, вийшла на пенсію. На городі вже не могла працювати як колись, бо здоровʼя не дозволяло. Так, тримала кілька грядочок щоб на борщ все своє мати. Пенсія маленька, але Валентина Ігорівна не скаржилася, і у сина нічого не просила, а якщо він і пропонував, то відмовлялася – бо соромно було.

Навпаки, коли могла, то ще й як їхала до сина з невісткою в гості, то намагалася ще щось привезти їм в якості гостинців. От і цього разу взяла Валентина Ігорівна 50 яєць домашніх, планувала 30 продати на ринку, а 20 синові і невістці дати.

Так і зробила, домашні яйця продала швидко – прийшов перший покупець, і відразу взяв усі, торгувався за 200 гривень за 30 штук.

Задоволена Валентина Ігорівна вже хотіла йти, але тут побачила жіночку, яка торгувала полуницею. Ціни були за один сорт 160 гривень, а за інший 210. Літня жінка не те, щоб хотіла зекономити, але не мала 210 гривень, щоб купити ту кращу ягоду, та й різниці особливої вона не бачила, просто за 160 гривень полуниця була трохи дрібніша.

Прийшла вона до сина, невістка скоса на неї подивилася. Валентина Ігорівна запропонувала онукам ягоди, а вони відповіли, що не хочуть. Максима вдома ще не було, а Надя навіть не запропонувала свекрусі чай, поки та чекала сина.

Повернувся Максим, поговорили трохи, і Валентина Ігорівна сказала, що їй треба бігти на автобус. Син відразу побачив, що мама засмутилася, і навіть відразу зрозумів в чому причина.

Надя не визнавала, що вона не права. Вона дотримувалася думки, що або нічого не треба привозити, або якщо вже везти гостинці, то дорогі.

В суботу Максим прокинувся дуже рано, розбудив своїх синів і сказав, що вони проведуть найкращий вихідний. Сів в машину і поїхав на ринок, купив мамі найкращої полуниці. Потім заїхав в торговий центр, ще купив продуктів усяких і поїхав до мами.

Валентина Ігорівна була дуже рада бачити сина і онуків. Вони сиділи під черешнею, їли полуницю і згадували старі добрі часи.

Максим ніколи не забуде, як мама в свій час старалася, щоб у нього все було. І тепер він від себе зробить все можливе, щоб у мами була спокійна старість.

А Надя просто ще не зрозуміла, що своїм ставленням до свекрухи вона показує не дуже гарний приклад дітям. Та Максим вирішив, що більше такого не допустить.

А внукам, до речі, дуже сподобалося гостювати у бабусі, і коли в неділю вони поверталися додому, хлопці не переставали питати батька – а коли буде наступний раз.