Моя донька таке втнула, що я просто слів не підберу, так соромно мені перед моєю сестричкою! Сестра до мене в гості днями приїхала, а моя донька з порогу їм і каже:
– Тітко Ярославо, які ж ми раді вас усіх бачити! Але маю вас попередити, що в цьому році у нас змінилися розцінки: ночівля по 500 гривень з людини.
Я бачу, як сестра в лиці змінилася, її чоловік розчервонівся, сказав дітям сідати в машину, а я їх зупиняю, кажу, що донька жартує так, мовляв, які розцінки можуть бути для рідних людей?
Ми з Ярославою двоюрідні, але з дитинства любимся і сходимся наче рідні. Вона рано заміж вийшла, і в місто з чоловіком поїхала. А я в селі залишилася, маю дуже доброго чоловіка, доньку, будинок у нас свій, добротний. Мій чоловік все своїми руками тут зробив. Город у нас великий, ми все своє вирощуємо. І господарку маємо, тримаємо курей, свиню, корову.
Сестра в місті бідно живе, то ж я їй все життя чим можу, тим і допомагаю. Вони з чоловіком і дітьми, а тепер вже й з онуками, є частими гостями в нашому домі. Приїжджають на вихідні, я до їхнього приїзду завжди гарненько готуюся – навару, напечу, думаю, нехай поїдять домашньої їжі. І додому повні сумки продуктів даю – що сама маю, тим і ділюся, мені не шкода.
Ніяких грошей у сестри я ніколи за це не брала, про це і мови не могло бути, все було щиро, по родинному, тому я не зрозуміла, з якого це переполоху донька таке втнула. Ну як так, сказати рідній тітці, яка нас нещодавно у себе приймала, що вона нам гроші за ночівлю винна?
Ярослава таки образилася, сіла в машину, і вони поїхали. Я до доньки, кажу, от навіщо ти так зробила? Осоромила мене перед родичкою! Що ж тепер робити? Як їм тепер все пояснити і вибачення попросити?
– Нічого ні в кого не треба просити! – каже мені донька. – З людьми треба поводитися так, як вони з тобою себе поводять. Мамо, ти що, не бачиш, що вони все життя користуються твоєю добротою?
Я не зрозуміла, що донька має на увазі, а вона мені пояснила. Кілька тижнів тому ми з нею поїхали в місто на обстеження. Ми попросилися пожити цих три дні у Ярослави, і вона погодилася прийняти нас у себе. Ми з донькою вранці виходили з дому, навіть не снідавши, а приходили пізно ввечері, і вже не вечеряли. Їли ми в місті, в їдальнях.
Через три дні ми поїхали додому, і по дорозі я бачила, що донька моя зла на щось, але вона не захотіла мені розповісти, що саме її засмутило.
Виявляється, Ярослава їй сказала, що вона має їй заплатити за перебування у них, і озвучила суму 1800 гривень, це вона по-родинному порахувала по 300 гривень за день з кожної, і сказала, що робить нам велику послугу, адже в готелі ми б заплатили значно більше.
От на це моя донька і образилася, тому і сказала, що відтепер безкоштовний курорт для Ярослави і її дітей та внуків у нас закінчився. Хоче тітка гостювати у нас – нехай платить за це гроші. І більше ніяких сумок з дармовими продуктами!
Може, в якійсь мірі, моя донька і права, але я на неї дуже зла, ну навіщо вона мене так підставила – посварила з сестрою? Далися їй ті 1800 гривень. Я думаю, що Ярослава так сказала не з добра, важко їй дуже.
Та донька вважає, що зробила все правильно, коли звільнила мене від корисливої сестри. Але як же родинні стосунки? Не все ж в цьому житті треба грошима вимірювати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
