“Скажу дружині, що їду по роботі. Вона мені завжди охоче вірила до цього. І цього разу не засумнівається,” – вирішив Дмитро.

Він уже кілька днів готував ґрунт для свого від’їзду на тиждень із дому. Думав, що і як сказати дружині Ларисі, щоб до нього не було питань з її боку.

А справа ця була делікатна. У Дмитра віднедавна на стороні з’явилася жінка. І зараз він зібрався з’їздити з нею на море. Ненадовго – всього на кілька днів. І не на закордонний курорт, а в Одесу, в який-небудь не надто дорогий, але гарний готель.

По-перше, для поїздки за кордон із сімейного бюджету довелося б витягнути пристойну суму, і цього не могла не помітити дружина. І тоді з’явилися б незручні запитання. А по-друге, і це головне – Дмитро поки не вважав, що Марина заслуговує на такі непомірні витрати з його боку.

Рішення чоловіка, проте, було викликано тим, що він втомився смикатися. Напружувало все. Те, що під час побачень він постійно думав про дружину, про її дзвінки, на які не відповів, будучи з Мариною, про свої запізнення додому, про те, як буде виправдовуватися.

Вік у Дмитра був такий, що все це забирало багато емоційних, та й, що вже гріха таїти, фізичних сил. І тому чоловік не завжди був на висоті. Хотілося поїхати далеко, відчути свободу, легкість, уявити себе знову молодим і безтурботним.

– Ларисо, ти нічого не планувала на наступний тиждень? – здалеку почав Дмитро за вечерею.

– Ні. Нічого такого. А чому ти питаєш? – здивувалася дружина. – Можливо, ти сам щось вигадав, га? Ну зізнавайся! – грайливо промовила вона.

– Ні. Я нічого не планував, – спритно розправляючись із рум’яною курячою ніжкою, відповів він.

– Ну зізнайся вже, не муч! Що, хитрун, на море мене зібрався звозити? Знаєш же, що я давно про це мрію! – приголомшила дружина.

Дмитро злегка розгубився. Такого повороту він не очікував. Дружина зараз ніби читала його думки.

– Ні, Ларочка, ти не так мене зрозуміла, – чоловік витер раптом недоречно спітніле чоло. – Я запитав лише тому, що сам буду дуже зайнятий весь наступний тиждень. І якщо ти раптом розраховувала на мене, наприклад, у тому плані, щоб звозити тебе на дачу або до твоїх у село, то я не зможу.

– А що таке? – щиро здивувалася дружина.

– Та це все моя робота, чорт би її побрав! – з почуттям вимовив чоловік.

– Робота? – перепитала Лариса.

– Так, робота. Посилають мене у відрядження. Ну що робити, не сперечатися ж із начальством! Ти знаєш, Лара, як я дорожу своїм місцем головного інженера. Я до нього стільки років ішов. Ти була свідком.

І що? Через якесь відрядження все це зруйнувати? Ні, це не для мене, люба. Я поїду в Мар’янівку. І зроблю там свою роботу. Чесно і по совісті. І повернуся додому за тиждень.

Дмитро навіть головою кивнув для більшої важливості.

– Куди? – ледь не розсміялася Лариса, від подиву піднявши вгору брови. – Ніколи не чула такої назви. А де це?

– Не знаю я, де! Ну що ти чіпляєшся! Може, я помилився і неправильно вимовив. Забув, як називається. Не пам’ятаю я. Справа ж не в цьому, Лара! А в тому, що я чесно виконую свою роботу. Завжди!

– Ну поїдеш, що ти так розпалився? Треба – значить треба. А на скільки, ти сказав, їдеш?

– На тиждень.

Дружина була напрочуд спокійна. Дмитро навіть трохи розгубився, що так легко все пройшло. Тепер можна потихеньку готуватися до приємної подорожі на море з Мариною.

Лариса вже кілька днів як знала про те, що в чоловіка з’явилася інша жінка. Вона й сама давно вже відчула, що чоловік став іншим, почав запізнюватися, брехати, приходив додому набагато пізніше, ніж зазвичай, а на вихідних їхав у справах друзів.

Днями їй зателефонувала їхня колишня сусідка Люба і повідомила, що бачила Дмитра з іншою. Вони брали номер на кілька годин у готелі, де вона нещодавно влаштувалася працювати покоївкою. Дмитро Любу не помітив, зате вона і його, і супутницю розглянула дуже добре.

– Вибач мене, Ларочко, але мовчати я не можу, – сказала жінка телефоном.

– Дякую, Любо, тобі за інформацію. Візьму до відома, – коротко відповіла Лариса, яка не бажала обговорювати зі сторонніми своє сімейне життя.

Ні, вона не збиралася влаштовувати Дмитру скандал, розбиратися, чому він так вчинив. Вважала, що це дурне і марне заняття. Ларисі тільки потрібен був час, щоб підготуватися до розлучення, яке для неї тепер було вже неминучим фактом…

– Зібрався? Нічого не забув? – турботливо запитала в Дмитра Лариса в день його від’їзду у “відрядження”.

– Та начебто все взяв, – висуваючи вгору ручку валізи, сказав чоловік.

– Чи не забагато речей на тиждень? Таке відчуття, що ти на курорт зібрався, – посміхаючись із хитрістю, сказала дружина.

– Ні. Тут усе найнеобхідніше. Погода зараз стоїть нестійка – то спека, то холод. Ось я і взяв одяг на всі випадки.

– Молодець. Завбачливий ти в мене. Завжди все заздалегідь плануєш. І запас у тебе є на різні випадки життя.

– А ти чим будеш займатися? – вирішив змінити небезпечну тему Дмитро.

– Я? У село до своїх з’їжджу. Давно не була. Та й допомогти їм треба. Гаряча пора – посадки зараз у них ідуть.

– У село? Коли? На вихідних? – здивувався чоловік.

– Та ось прямо завтра і поїду. Я ж тобі не сказала – ти весь час на роботі пропадаєш – у мене відпустка невеличка утворилася, – з милим обличчям дивлячись на Дмитра, відповіла Лариса.

– Чи не багато таємниць у тебе з’явилося останнім часом? Взагалі-то раніше ми з тобою всі наші відпустки разом планували! – раптом обурився Дмитро, вирішивши нагадати Ларисі, хто в їхній родині головний.

Він завжди вважав, що найкращий захист – це напад. І зараз таким чином захищався від незручних і навіть небезпечних запитань дружини.

– Ну тепер у нас із тобою ось так… А що мені одній удома сидіти цілий тиждень? Сам подумай. Я буду нудьгувати. А в селі справою займуся. Допоможу рідні з городом. А там уже й ти повернешся.

– Ну добре. Поїдь. Але тільки поводься там відповідно. Не забувай, Ларисо, що ти заміжня пристойна жінка. Знаю я, як це буває – друзі юності, колишні однокласники в гості потягнуться.

– Знаєш? – з викликом запитала Лариса.

– Ну, не знаю… Припускаю. Але ти все одно – поводься там пристойно.

Дмитро поїхав, сухо чмокнувши дружину в щічку. А Лариса зателефонувала подрузі.

– Ганно, привіт. Ну що, все в нас у силі? Ну і чудово! Я сьогодні на роботі дороблю все, напишу заяву і ввечері зберу валізу. Поїзд о котрій у нас, нагадай?

Кілька днів тому, злегка оговтавшись від нахабної брехні чоловіка, який зібрався зі своєю коханою на море, Лариса вирішила діяти.

З’ясувати, куди зібрався їхати чоловік, було неважко. Поки він спав, Лариса зайшла в додаток, який давно був встановлений на телефоні у Дмитра. Там вона побачила, що чоловік придбав квитки до Одеси.

Дмитро не міг собі уявити, що Лариса, яка завжди вдавала, що не обізнана і не вміє користуватися різними мобільними додатками, дуже добре на цьому зналася і давно вже контролювала через них усе життя Дмитра.

Запропонувавши подрузі поїхати з нею на море, Лариса стала готуватися.

Погода на морському узбережжі, незважаючи на весну, стояла чудова. Лариса і Ганна відпочивали в одному з готелів, який знаходився неподалік від готелю Дмитра.

Якось одного вечора, прогулюючись після вечері набережною, Лариса зустріла Дмитра, який з Мариною йшов їм назустріч, ні про що не підозрюючи.

Треба було бачити його обличчя, коли з-за повороту до нього назустріч вийшла дружина з подругою.

– Лариса? – упавшим голосом запитав Дмитро. – А ти… Звідки ти тут?!

– Так, Дмитре, це я. У мене, якщо ти пам’ятаєш, відпустка. А от звідки тут ти? Та ще в такій чудовій компанії! – глянувши на Марину, з усмішкою запитала дружина. – Погодься, що це місце мало схоже на провінцію.

– Ларисо, я тобі все поясню, – злегка відсторонюючись від своєї супутниці, пролепетав чоловік.

– Відрядження скасували? І ти вирішив завернути дорогою сюди? І зустрів тут приємну незнайомку, яка скрасила твої самотні вечори? Так? Не соромся, розповідай.

– Ларисо, ти майже права. Є нюанси… Я б пояснив, але тут занадто багато сторонніх.

– Кого? Хто тут сторонній? Ганна? – Лариса подивилася на свою подругу. – Так вона в курсі всіх твоїх пригод. Вибач, але мені потрібно було з кимось ділитися, інакше я лопнула б від злості. А може, Марина? Ну її-то взагалі соромно називати сторонньою. Ну що ти, Дмитре! Як ти можеш?

– А що відбувається? – подала голос Марина, яка до цього лише мовчки кліпала очима. – Дмитре, хто ці жінки? Ти що, хочеш сказати, що це твоя дружина? Тут?!

– Ти можеш помовчати? Не лізь у нашу розмову! – прикрикнув Дмитро на свою пасію.

– Фу, як грубо, Дмитре! Не ганьбися! Що про тебе подумає Мариночка? – так само посміхаючись, продовжувала Лариса.

– Ларо, припини! Я твій чоловік. І вимагаю до себе поваги, – раптом змінив тон Дмитро. – Що ти тут влаштувала? Повернемося додому і там поговоримо. Усе обговоримо. Але не тут же, ні при всьому чесному народі.

– Ні, мій дорогий. Саме тут і зараз. Саме місце. Хочу тобі повідомити, щоб не відкладати в довгий ящик, я з тобою розлучаюся. І ще скажу, що всі гроші, які були у тебе на рахунках, я перевела на безпечний рахунок, який під час розлучення не ділитиметься.

На суді неважко буде довести, що ти багато витрачав на свою кохану.

– Ні, ти не могла цього зробити! Ти блефуєш! – здивовано крикнув Дмитро. – Ти обманюєш мене, Лариса! Як це підло з твого боку!

– Аж ніяк, любий. Я не жартую і не блефую. Квартиру нашу, до речі, я теж майже продала. Залишилися формальності.

– Що? – розгубився чоловік.

– Пам’ятаєш, якось ти запропонував переписати її на мою маму, проблеми у тебе були з кредиторами? Згадав? Ну ось. Тепер у тебе і квартири немає.

– Ну це нечесно! Це ж наша з тобою квартира. Не тільки твоя! – крикнув Дмитро. – І гроші мої!

– Чесно? Ти мені про чесність зараз говориш? Ти, поруч із яким стоїть інша жінка? Ну не знаю, такого цинізму я ще не зустрічала!

– Все, я йду! Ти мені не казав, що жебрак. Обіцяв гори золоті – квартиру, машину купити. А в тебе, виявляється, немає нічого? Зовсім!? – закричала Марина. – Сьогодні ж їду додому! Зараз же! Дай мені грошей на квиток!

– Не потрібно, Мариночко. Навіщо ж так поспішати? Не рубайте з плеча. Відпочивайте, поки є така можливість. Насолоджуйтеся. Тим паче, що Дмитро вам довго ще не зможе такого запропонувати. А ми з Ганною теж відпочиватимемо, – з усмішкою промовила Лариса.

– Ми для цього сюди й приїхали. А те, що ви нам зустрілися тут, – це лише прикре непорозуміння.

– Так, йдемо, Ларочко. Нас із тобою наші нові знайомі в ресторані зачекалися. Ми вже спізнюємося. А чоловіки цього дуже не люблять, – усміхаючись, сказала Ганна, підігруючи подрузі.

– Лара! Ларисо! Зупинися! Я тобі наказую. Куди це ти зібралася? До яких таких нових знайомих? – раптом закричав Дмитро, забувши про свою пасію.

– Ти ще не зрозумів чогось? Усе, забудь про мене. Ти більше не одружений. І я тобі ніхто. Розлучення – це формальність. Питання часу. І моя тобі порада – не втрачай можливості і відпочинь на повну, якщо вже за це заплачено. Все, бувай! Зустрінемося в суді.

Дмитро після розлучення залишився ні з чим. Як же він помилявся, вважаючи свою дружину наївною і недалекою дурепою!