До Нового року залишалося всього 20 хвилин і Олена востаннє оглянула стіл.
Все готово: закуски красиво розкладені по тарілках, качка чудово зарум’янилася в духовці, десерт чекає своєї години в холодильнику.
Сергій боровся над гірляндами – якась лампочка знову почала вередувати.
У двері подзвонили.
– Кого це принесло? – здивувався Сергій.
Олена похолола. Ні, не може бути… Вони ж домовилися…
…– Ларисо Миколаївно, цього року ми святкуємо тільки втрьох, – Олена в сотий раз намагалася пояснити свекрусі їхнє рішення.
– Що значить втрьох? – обурилася свекруха. – А Надя з Костею? А хлопчики? Ти що, хочеш, щоб діти залишилися без свята?
Олена прикрила очі і глибоко зітхнула. Щороку одне й те саме. Варто тільки заїкнутися про бажання провести свято в тісному сімейному колі, як починається…
– У Наді прекрасна трикімнатна квартира, – обережно почала вона. – І готує вона чудово. Нехай вони у себе святкують.
– Ой, та що ти розумієш! – сплеснула руками Лариса Миколаївна. – У неї ж троє дітей! Їм простір потрібен був. А ти зі своїми двома кімнатами ще й випендрюєшся.
«Звичайно, – подумала Олена, – коли потрібно було розподіляти спадщину після бабусі, трикімнатну віддали Надці, бо «їй же дітей ростити», а нам дісталася двокімнатна. І нічого, що ми збиралися на другу дитину…»
– Минулого року, – Олена намагалася говорити спокійно, – у Машеньки почалася алергія на шоколад, який ви принесли. Ми півночі просиділи в приймальному покої лікарні, поки всі веселилися.
– Ну ось знову починається! – сплеснула руками свекруха. – Подумаєш, з’їла пару цукерок. Не перебільшуй!У Надіних дітей взагалі ніякої алергії немає. Їдять все підряд – і нічого. А твоя Маша просто розпещена. Ось пам’ятаю, як того року…
Олена мимоволі скривилася, згадуючи торішнє свято. Зовиця тоді тільки помирилася з чоловіком після чергової сварки.
З’явилася із задертим носом, з новим манікюром, сіла в крісло і весь вечір командувала. «Олена, а дістань серветки! Олена, а де у тебе вилки для морепродуктів? Що, немає? Ну як же так!»
А сама пальцем не поворухнула, щоб допомогти.
Хлопчаки – Дімка, Сашко і молодший Павлик – носилися по квартирі як очманілі. Змітали все на своєму шляху, перекинули вазу з мандаринами, розбили улюблену ялинкову іграшку-кулю, яка дісталася Олені ще від бабусі…
А потім Машенька, наївшись цих злощасних цукерок (бо бабуся наполягла – «їж, онучко, не соромся, це ж свято!»), почала задихатися. Свято закінчилося в лікарні.
– Загалом так, – голос свекрухи повернув Олену до реальності. – Я вже домовилася з Наденькою. Вона з Костею і дітьми під’їде до вас о десятій. Готуй побільше салатів. І м’яса теж. І цей, як його… рулет з індички не забудь. Костя любить.
– Ні, – Олена відчула, як всередині піднімається хвиля обурення. – Ні, Лариса Миколаївна. Цього разу – ні.
– Що значить «ні»? – свекруха від подиву навіть замовкла.
– Ось то і значить. Ми будемо святкувати втрьох – я, Сергій і Маша. Можете ображатися, можете кричати, але це наше рішення.
– Та як ти смієш! – голос свекрухи затремтів від гніву. – Я стільки для вас роблю! Я…
– Ось і зробіть ще дещо, – перебила Олена. – Залиште нас у спокої хоча б на це єдине свято.
У трубці зависла важка пауза.
– Ну і добре, – процідила свекруха, і навіть через телефон було чутно, як вона презирливо стиснула губи. – Святкуйте! Самі! Утрьох! У своїй будці!
А ми до Наденьки підемо. У неї хоч квартира як у людей – трикімнатна, не ця ваша душогубка. І готує вона, слава богу, нормально – не ці ваші «дієтичні» об’їдки на три копійки. Мабуть, знову крабовий намісиш?
І діти у неї не примхливі, все їдять, не те що в декого… – вона багатозначно хмикнула в трубку. – А ти, Оленко, – останнє слово свекруха буквально виплюнула, – ти там хоч в стелю головою упріться зі своїми принципами.
Якщо вже тобі рідня кісткою в горлі встала. У Наденьки і закуски будуть правильні, і холодець справжній, не цей ваш з пакетика. Ось так! – і кинула трубк
Олена мовчки подивилася на екран телефону. Руки тремтіли, але на душі було легко. Здається, вперше за всі роки заміжжя вона зуміла наполягти на своєму…
…Тридцять перше грудня видалося метушливим. Олена бігала магазинами, добираючи продукти для святкового столу. Ні, ніяких «про всяк випадок» порцій – тільки для своїх.
Качка з яблуками – улюблена страва Сергія. Крабовий салат і картопля по-селянськи – Маша від них у захваті. Три види закусок, два салати, гаряче, десерт – все розраховано ідеально на трьох.
Вдома Олена дістала святкову скатертину – ту саму, яку берегла для особливих випадків.
Красиві свічки в сріблястих свічниках, новорічні серветки з оленями, закуплений ще влітку дорогий кришталевий набір посуду.
Семирічна Маша допомагала поправляти гірлянди на ялинці, раз у раз поглядаючи на коробки під нею.
Цього року вони з татом ретельно вибирали подарунки. Набір для творчості з мольбертом і справжніми акварельними фарбами – Маша давно мріяла малювати «як справжній художник».
Лялька-фея з улюбленого мультика, з крильцями, які світяться в темряві. І, звичайно, набір дитячих прикрас – маленька корона і браслетик з брелоками, як у принцеси.
Звичайно, батьки приготували і подарунки-сюрпризи для дочки – щоб свято точно запам’яталося їх улюбленій принцесі.
– Мамо, а ми точно будемо тільки втрьох? – в сотий раз запитувала дочка, допомагаючи мити фрукти.
– Точно, зайчику, – посміхнулася Олена. – Тільки ми. Правда.
– І тітка Надя з хлопчиками не прийде?
– Ні, сонечко. Вони святкуватимуть у себе вдома.
Маша помітно повеселішала. Вона любила двоюрідних братів, але…
Минулого разу вони зламали її нову ляльку, заявивши, що «перевіряють, чи вона вміє літати». А потім ще й поскаржилися мамі, що Маша «скупиться» і «не дає іграшки».
До Нового року залишалося всього 20 хвилин і Олена востаннє оглянула стіл.
Все готово: закуски красиво розкладені по тарілках, качка чудово зарум’янилася в духовці, десерт чекає своєї години в холодильнику.
Сергій боровся над гірляндами – якась лампочка знову почала вередувати.
У двері подзвонили.
– Кого це принесло? – здивувався Сергій.
Олена похолола. Ні, не може бути… Вони ж домовилися!
За дверима виявилася ціла делегація: свекруха, Надя з чоловіком Костею і, звичайно, всі троє хлопчаків.
– Ой, а у нас світло відключили! – з порога затараторила Надя. – Уявляєш, весь будинок без електрики! Прямо як у фільмі жахів. Ми думали-думали, куди піти, а потім мама запропонувала до вас заглянути. Ви ж раді гостям?
Не чекаючи запрошення, гості почали роздягатися. Хлопчики відразу ж кинулися в кімнату.
– Ой, як у вас тут тісно, – Надя критично оглянула передпокій. – Костик, посунь там меблі, щоб усім вистачило місця. І стіл з кухні у вітальню перенеси, а то не помістимося ж ми всі на їхній кухоньці.
– А це що у вас тут? – свекруха вже вивчала накритий стіл. – І все? А де ж осетрина? Ікра? Хоч креветки? Невже навіть на Новий рік не розщедрилися?
Вас же тут всього троє збиралося бути… Знову ти зекономила? Навіть для чоловіка з дитиною грошей шкодуєш…
– Взагалі-то ми не чекали гостей, – Олена намагалася говорити спокійно.
– А ми не гості! – Надя вже господарювала на столі, безцеремонно рухаючи тарілки.
Виклала на край столу свої припаси – палицю ковбаси, пакет мандаринів і коробку цукерок. Олена здивовано дивилася на ці дари:
– А де ваша їжа? Ви ж збиралися у себе святкувати? Невже нічого не готували? Вас же 6 осіб за столом мало бути…
– Ооо, яка дріб’язковість! Ми ж в гості прийшли не звітувати. У вас світло є, у нас немає – радіти треба, що ми прийшли саме до вас!
– І це все, що ви принесли… – Олена ніяк не могла отямитися від такої нахабності.
– Ой, а що тут у нас? – свекруха демонстративно принюхалася до салатів. – Знову твій фірмовий крабовий?
У Наді салати зовсім інші – з червоною рибкою, авокадо… А тут… – вона зневажливо поколупала виделкою в салатниці. – Кукурікаєш, а не готуєш.
– А ікра хоч є? – Надя вже щосили інспектувала холодильник. – Господи, і на цьому пайку ти збиралася Новий рік зустрічати?
– Та що це за стіл!? Качку навіть у будні подають, а ти її на новорічний стіл, – свекруха не приховувала презирства.
– Можна подумати, ви щось принесли, крім магазинної ковбаси, – не витримала Олена.
– Невдячна ти, – підсумувала свекруха. – Ми до них з усією душею, а вони носом крутять. Гаразд, Наденька, іди роби свою нарізку, хоч якась пристойна їжа на столі буде…
З кімнати долинув гуркіт і дитячий вереск.
– Ух ти, подарунки! – пролунав захоплений крик Дімки. – Хлопці, дивіться, тут щось є!
Олена кинулася в кімнату. Запізно. Дімка вже щосили тряс велику коробку з мольбертом, а Сашко примірявся до пакунка з лялькою.
– Це не ваші подарунки, – якомога спокійніше промовила Олена. – Це для Маші.
– Подумаєш, – пирхнув Дімка. – А ми пограти хотіли.
– Та що ти, Оленко, – втрутилася Надя, впливаючи в кімнату з келихом. – Нехай діти порадіють! Їм же все одно, дівчачі подарунки чи ні. Правда, хлопчики?
П’ятирічний Павлик, наймолодший, вже щосили роздирав упаковку з набору прикрас.
– Ти що, навіть не збиралася дарувати моїм дітям подарунки? – обурилася Надя. – а ми ось приготували.
– Костик, сонечко, дістань подарунок для Машеньки.
Костя, який щойно закінчив пересувати меблі, витягнув з кишені пом’яту листівку «З ювілеєм». Всередині лежала купюра в двісті гривень.
– Це що? – не витримала Олена.
– А що такого? – знизала плечима Надя. – Нормальний подарунок. Ми не стали витрачати час на пошуки новорічної листівки – у мами знайшлася така, та й добре.
Маша ж дитина – все одно не зрозуміє. Купить собі що захоче. І взагалі, ми не зобов’язані були…
– Зате ми зобов’язані, так? – Олена відчула, як тремтить голос. – Зобов’язані пускати вас у дім без запрошення? Зобов’язані годувати вашу зграю? Зобов’язані дивитися, як ваші діти псують подарунки моїй дочці?
– Ну ось, почалося, – свекруха закотила очі з видом великомучениці. – Знову Оленка незадоволена! То їй не так, то їй не сяк. А Наденька, між іншим, ніколи слова зайвого не скаже.
Розпестив тебе син, ось що я скажу! Зовсім забула, з якої сім’ї вийшла. Думаєш, я не пам’ятаю, як ти в своїй однокімнатці на околиці жила?
А тепер, бачите, княжна вишукалася! Навіть рідну свекруху докоряєш…
– При чому тут… – почала було Олена.
– А при тому! – свекруха войовничо поставила руки в боки. – Ось Наденька, ти думаєш, чому така хороша господиня? Тому що поважає старших! Слухає, що мати радить. А ти все по-своєму норовиш.
То дієта твоя дурна, то «давайте без гостей». Егоїстка ти, ось що! Тільки про себе думаєш. А про дітей подумала? Їм спілкування потрібне, родичі, сімейне тепло…
– Особливо коли ці родичі всі іграшки ламають, – пробурмотіла Олена.
– Що-що? – Надя аж задихнулася від обурення. – Ні, ви чули? Вона ще й моїх дітей докоряє!
У кутку кімнати мовчки стояла Маша, міцно притискаючи до грудей плюшевого зайця – єдину іграшку, яку встигла схопити, коли хлопчаки накинулися на її подарунки.
Вона не плакала – просто дивилася широко розплющеними очима, як Дімка виколупує з упаковки мольберт, а Павлик намагається відкрити коробку з лялькою.
Сергій, який весь цей час стояв у дверях, раптом побачив обличчя дочки. Щось затремтіло всередині – чи то батьківське серце, чи то нарешті прокинулася совість.
– Діма, поклади коробку, – його голос звучав незвично глухо.
– Що? – хлопчик навіть не обернувся, продовжуючи теребити упаковку.
– Я сказав – поклади.
– Синку, ну що ти насправді? – втрутилася свекруха. – Діти ж граються!
– Мамо, вони не граються. Вони ламають чужі подарунки.
– Подумаєш, подарунки! – пирхнула Надя. – Можна подумати, вони золоті. Звичайний мольберт, в магазинах таких повно. А моїм дітям ми ось які подарунки купили – по п’ять тисяч кожен!
– Ось і грайтеся зі своїми подарунками, – Олена підійшла до Дімки і рішуче забрала коробку. – У себе вдома.
– Що значить «у себе вдома»? – обурилася свекруха. – Ми прийшли привітати…
– Ні, мамо, – Сергій похитав головою. – Ви прийшли командувати. Як завжди.
– Ну знаєте що! – Надя змахнула келихом з ігристим. – Ми до них з усією душею, а вони… Костик, збирай дітей!
– І мандарини заберіть, – раптом твердо сказала Олена. – І цукерки. У Маші алергія, ви ж пам’ятаєте? Або забули, як минулого року ми в лікарні сиділи?
– Нічого у неї немає, – буркнула свекруха, але якось невпевнено. – Просто розпещена…
– Можете забрати свою листівку з грошима, – Сергій кивнув на стіл.
Маша все так само мовчки дивилася, як тітка Надя метушливо збирає речі, як бабуся щось бурчить собі під ніс, як дядько Костя намагається зловити хлопчаків.
За вікном вже гуркотіли перші залпи салютів. З вулиці долинали радісні крики, музика, привітання. Все місто готувалося зустрічати Новий рік.
– За п’ять хвилин дванадцята! – роздратовано вигукнула Надя, намагаючись запхати Павлика, який пручався, в куртку. – Ми навіть до дому не встигнемо дійти! Все через вас!
– Нічого, у тебе ж готувати виходить краще, – не втрималася Олена. – За п’ять хвилин щось придумаєш.
– І взагалі у тебе квартира просторіша, – підтримав дружину Сергій, збираючи розкидані по підлозі частини подарункового пакування.
По телевізору вже лунала урочиста мелодія, що передувала новорічному зверненню президента.
Дімка в останній раз штовхнув коробку з мольбертом, за що отримав ляпаса від батька.
– Все, йдіть геть! – не витримала Олена, відчиняючи вхідні двері. – З Новим роком і до побачення!
– Ось згадай моє слово, – свекруха зупинилася на порозі, театрально піднявши палець, – ти ще пошкодуєш! Ми від щирого серця…
Домовити вона не встигла – Сергій рішуче зачинив двері прямо перед її носом. У замку двічі клацнув замок.
За стіною радісно кричали сусіди, вітаючи один одного. На майданчику чітко було чутно, як Надя лає всіх, хто тільки є, спускаючись по сходах.
А вони стояли в розгромленій квартирі – злі, засмучені, із зіпсованим настроєм. Зламані подарунки, пересунуті меблі…
– Бум-м! – перший удар курантів змусив усіх здригнутися.
– Мамочко, – Маша раптом схлипнула, – а мольберт зовсім зламався?
– Бум-м! – другий удар.
– Зараз подивимося, – Олена присіла поруч з коробкою. – Начебто тільки упаковку порвали…
– Бум-м!
– А давайте не прибирати, – раптом запропонував Сергій. – Потім все розставимо. Машо, сонечко, діставай свої подарунки!
– Бум-м!
Маша невпевнено потягнулася до коробки з лялькою.
– Бум-м!
– Дивись, крильця цілі! – зраділа Олена, допомагаючи дочці розпакувати фею. – І вони світяться!
– Бум-м!
– Тату, а ти ввімкнеш гірлянду? – Маша вже притискала до грудей ляльку. – Щоб було красиво!
– Бум-м!
Сергій клацнув вимикачем. Ялинка спалахнула різнокольоровими вогнями.
– Бум-м!
– А корона мені підійде? – Маша приміряла прикраси, які дивом вціліли в метушні.
– Бум-м!
– Ти у нас справжня принцеса! – посміхнулася Олена, відчуваючи, як відпускає неприємний ком у горлі.
– Бум-м!
– А мольберт ми завтра зберемо, – пообіцяв батько. – І ти намалюєш нам найгарнішу картину!
– Бу-у-ум-м! – останній удар потонув у гуркоті салютів за вікном.
– З Новим роком! – вигукнули вони хором і розсміялися.
– А давайте дивитися салют! – Маша, виблискуючи короною, вже бігла до вікна.
Небо розцвіло всіма кольорами веселки. Десь внизу радісно кричали люди, вітаючи один одного. У сусідніх вікнах миготіли щасливі обличчя.
– Знаєте що? – Сергій обійняв дружину і доньку. – На мою думку, це найкращий Новий рік.
– Чому? – здивувалася Маша, не відриваючи очей від феєрверку.
– Тому що ми разом. Тільки ми. І ніхто нам не заважає.
У кутку мерехтіла вогнями ялинка. І вони нарешті були по-справжньому щасливі. Утрьох. Однією родиною.
Залишити відповідь