“Було три онука в однієї бабусі. І дві внучки.
Вони всі бабусю дуже любили. Часто їздили до неї в село, пили парне молоко, їли пиріжки, відпочивали. Виросли хорошими людьми. І бабуся їх любила дуже. Пишалася успіхами.
Тільки один онук, Андрій, був не дуже вдалий, так би мовити. Навчався погано, втікав пару раз з дому, міг поцупити щось і навіть потрапив ненадовго до в’язниці. Про нього намагалися якомога менше говорити. І не запрошували його в гості.
А решта четверо збиралися часто і гаряче сперечалися: хто більше бабусю любить? Кого бабуся більше любить? Улюблена була тема для розмов застільних.
Потім якось сусіди з села зателефонували онукам і повідомили, що бабуся сильно захворіла. Інсульт. І треба їхати швидше. Але була весна, бездоріжжя, лід, бруд, сніг, дощ. Дороги там не було нормальної. На машині їхати ризиковано. І діти, і внуки вирішили почекати трохи.
А цей Андрій сів на електричку. Він продав куртку сусідові по гуртожитку, грошей не було. Ну ось, поїхав на електричці, потім на автобусі, потім йшов пішки по багнюці дві години. Без куртки. І ось так приїхав-прийшов до бабусі в лікарню. І нічого не приніс, з порожніми руками приїхав. Але цими руками перестиляв ліжко і судно виносив. І він ночував в домі , а потім знову йшов до лікарні.
Старенька одужала.
А потім приїхали діти і внуки з подарунками, коли дорога стала нормальна. А Андрій поїхав; родичі його не надто любили. І вони пили чай, їли пиріжки і сперечалися, хто більше любить бабусю…
Тільки бабуся мовчала. І подалі сховала заповіт; вона будинок на Андрія записала. Вона дещо зрозуміла про любов ..”.
Анна Кір’янова
