— Тихо! Ти дружину розбудиш! – шепнув Вася Галі, пробираючись до кімнати темним коридором.
— Колишню дружину! – Галя ткнула Васю вбік.
— Майбутню колишню дружину. Ми ще не розлучилися! – огризнувся той.
— Я не зрозуміла, що тут за змова? – несподівано увімкнулося світло, і перед нежданими гостями виросла стіна у вигляді дружини Васі – Людмили.
Василь випростався, випнув груди вперед, прикрив злегка собою Галю. Злегка – тому що цілком закрити її навряд чи вдалося б: великий живіт визирав, як його не ховай.
— Людмило, це Галя, моя дівчина! Ми з нею чекаємо дитину. І вона житиме тут, поки ти не з’їдеш, – набравшись хоробрості, видавив із себе чоловік.
— Це хто ж тебе в дитинстві так упустив, що ти геть з глузду з’їхав? – сплеснула руками Люда, очманіла від такої заяви. Мало того що чоловік завів собі коханку, так він її додому до них притягнув, з животом, та ще й господиню дому виганяє.
— Люся, поводься пристойно, не влаштовуй сцен. Ми все-таки цивілізовані і прогресивні люди, – Василь упер кулаки в боки і спідлоба подивився на дружину.
— Це хто тебе таких слів навчив, милий? – Очі Люди полізли на лоб. Адже словниковий запас Василя був зовсім небагатий.
— А ви, пані, чого мовчите? Ваша робота? – заглянула Люда за спину чоловіка і кивнула на Василя.
— Мені б прилягти, – знизала плечима Галя, не обтяжуючи себе зайвими розмовами. Своїм виглядом вона показувала: у неї є чоловік, батько її майбутньої дитини, нехай він і розрулює. А їй не можна хвилюватися. Та й втомилася вона.
Усе це було написано в неї на обличчі, і Людмила зрозуміла, що легко і просто не буде. Квартиру Люді та Васі подарували на весілля батьки нареченої. Це був щедрий подарунок. На її половину і розраховував Василь після розлучення. Та тільки наречена не сказала нареченому, що записана вона на її матір.
— Спальня моя! – Люда не стала сперечатися і влаштовувати сцен на ніч глядячи.
Сам факт наявності коханки був їй давно відомий, адже Вася не вирізнявся розумом і кмітливістю і шепотів по телефону зі своєю пасією, думаючи, що дружина його не чує. Потім вона дізналася, що пані при надії, і теж, завдяки дурості Василя – він залишив відкритими вкладки на комп’ютері, яким вони користувалися удвох. А там – усе про виношування малюка.
Спершу Людмила вирішила поплакати, дізнавшись про пригоди чоловіка. Потім передумала. Вона давно хотіла розлучитися, але приводу не було. Виходячи за Васю, вона ще не підозрювала про його патологічну недалекість. Раніше їй здавалося, що він просто наївний і їй навіть подобалася ця його риса. Але потім це стало дратувати. Вася не міг елементарно ухвалити рішення – приїхати за дружиною на роботу автобусом, трамваєм або таксі. У підсумку він так довго міркував, що Люда, не дочекавшись його, приїжджала додому.
У магазин Люда теж перестала відправляти благовірного, коли, так і не дочекавшись, пішла його шукати і виявила в молочному відділі, де він завис над двома пачками сиру різної жирності. На обличчі його були сліди від борошна, а в кошику – лише пачка солі. Він був схожий на робота, у якого в програмі стався збій.
Працював Вася слюсарем на великому заводі, гроші заробляв непогані. Руки у нього росли звідки треба, але ось з інтелектом був промах. І бувають такі люди, коли не відразу це розумієш, а коли зрозумієш, то все! Пізно дригатися: кігтик загруз – усій пташці пропасти! Так і Люда. Загрузла у шлюбі.
Подруги співчували Люді, тихенько посміюючись.
— Людо, тобі й про дітей замислюватись не треба – вже готова дитина в тебе є. Зате ні безсонних ночей, ні пелюшок, ні горщиків.
— Ой, дівчата, не тисніть на хворий мозоль, – зітхала Люда. – Взагалі, він непоганий. Добрий, рукатий.
Сама Людмила працювала редактором газети. Починала вона в тій же редакції журналістом, а до тридцяти років піднялася до редактора.
І ось тепер, після кількох років шлюбу, в її будинку спить коханка її чоловіка, яка чекає дитину.
Спальню Люда не віддала б ніколи і нікому. Вона облаштовувала її з такою любов’ю, що дозволити, кому б то не було, ніжитися в її королівському ліжку не могла.
Вночі її розбудив скрип підлоги біля ліжка. Розплющивши одне око, вона побачила, як до неї крадеться Василь.
— Стояти! – тихо, але твердо рявкнула вона в його бік. Чоловік підстрибнув від несподіванки.
— Тьху, налякала, – теж пошепки промовив він. – Слухай, Людочко, ти Галю не ображай. Не дай бог, почнеться все завчасно. А ти ще не з’їхала.
— Вася, ти зовсім, чи що? Куди ти мене все відправляєш? Взагалі, якщо вже на те пішло, квартира ділиться навпіл. От і живіть на одній половині. А тепер іди геть. Мені вставати рано!
Вася також навшпиньки вийшов зі спальні. За дверима почулася метушня, глухі удари і переляканий голос Василя:
— Галюня, та ти що?! Я поговорити заходив! Який подружній обов’язок?! Вона сказала: живіть на половині квартири. Ай! Галю! Боляче ж! Ну чесно, нічого не було.
Люда тільки здивувалася своєму терпінню…
Вранці всі ще спали, а Люда вже була на ногах. Нітрохи не бентежачись, вона ходила в одній спідній білизні, з рушником на вимитій голові. Поставила чайник на плиту, пішла сушити волосся феном, відчинивши двері у ванній. Фен гудів як реактивний двигун. За кілька хвилин засвистів чайник. Люда не поспішала на кухню.
— Та вимкне хто-небудь цей клятий звук?! – пролунав Галин крик з іншої кімнати. – Дайте поспати!
— Щось не подобається? – Люда увійшла в кімнату до «молодих». – Двері завжди відчинені. Ніхто не тримає.
— А чого ти тут ходиш, та ще й напівгола? – висунув голову з-під ковдри Василь. – Це наша половина!
— Ну тут моя половина шафи з моїми речами, – не звертаючи уваги на злісний погляд коханки, відкрила шафу Люда. – От же, не видно нічого!
Вона ввімкнула світло, і Галя волала:
— Ти що собі дозволяєш?! Совісті в тебе немає!
Люда навіть сторопіла від такої нахабної заяви і не знайшлася що сказати. З обуреним виглядом вона вийшла з кімнати і вимкнула чайник.
Цілий день на роботі вона намагалася не думати про всю цю ситуацію, але думки так і крутилися в голові: «Кому розповісти – не повірять. Абсурдніше не придумаєш. Ще мене й засміють, що не викинула обох».
Увечері, повертаючись додому, Люда сподівалася, що у Васі й Галі вистачило розуму забратися з квартири, але, побачивши у вікнах світло, вона зрозуміла, що жорстоко помилялася.
Галя господарювала на кухні, Вася витріщався в телевізор.
— Пані, якого біса? – Люда увійшла в кухню і стала в дверях як наглядач. – Ти цілий день удома стирчала, чому я бачу тебе на кухні саме тепер? Я прийшла з роботи, на відміну від деяких, хочу спокійно повечеряти, щоб у мене перед очима не миготів бегемот.
— Обирай вирази! – Галя вирішила не здаватися. – Я жінка в положенні, а це святе!
— Галя, ти дурна, а це не лікується! Іди вже звідси, поскаржся Васі, а я поки що поїм, -Люда випровадила з кухні загарбницю чужої території.
Вона вирішила поекспериментувати із запахами. На вечерю в неї в планах була смажена скумбрія. Вона й сама не дуже полюбляла такі аромати, але в даній ситуації це був один із варіантів «викурити» голубків із квартири.
Через півгодини квартирою поплив огидний рибний дух.
— Я потерплю, – бурчала собі під ніс Люда.
А Галя, судячи зі звуків, згадала, що таке токсикоз, і терпіти не могла.
— Людо, ти це спеціально? – влетів на кухню розсерджений Василь.
— Спеціально, що? Повечеряти прийшла додому? – усміхнулася Люда.
— Гидоту цю готуєш! – вигукнув Вася, затискаючи ніс. – Хіба можна це їсти? Цим навіть дихати неможливо!
— Васенько, пам’ятаєш де двері? – мило посміхнулася Люда. – Вас ніхто не тримає!
Вона вирішила залишити козир на крайній випадок і спробувати видворити парочку будь-якими іншими способами.
— Не дочекаєшся! Ми живемо на своїй половині! – прогундосив, поки ще чоловік і зник у кімнаті.
Звуки в туалеті стихли, але ненадовго.
Як не дивно, маючи такий огидний запах, риба виявилася досить смачною. Люда залишила тарілку в раковині й зазирнула в кімнату до сусідів.
— Пані, якщо вже ти тут одна непрацююча, то й прибиранням тобі займатися. Там сковорода рибна залишилася, ти її відмий гарненько.
Галя зковтнула і позеленіла.
— І підлогу помити б не завадило, – продовжувала Люда, а то скоро картоплю садити можна буде, у коридорі особливо. Без вас тут набагато чистіше було.
— Я в поло… – спробувала вставити хоч слово Галя, але Люда перебила її.
— Так, я пам’ятаю. Але не інвалід же. Руки є, ворушити ними можеш. Чи ти тільки однією частиною тіла добре ворушиш? – насупила вона брови.
— Вася, скажи їй! – Галя трималася з останніх сил, щоб не зірватися до унітазу.
— Людмило, відчепись від Галі, – Вася знехотя заступився за подружку.
— Ну вже ні! – Люда показала йому дулю. – Я два роки тут мила, прибирала, тепер її черга! І не я винна, що вона носить твою дитину. Так, до речі, завтра в мене на вечерю запечені курячі гузки з часником. На кого ще приготувати?
Тут Галя не витримала і, несподівано жваво для своєї ваги, підскочила і зникла в туалеті.
— Мені здається, що ти знущаєшся з Галі, – зсунув брови до перенісся Вася.
— Тобі здається, – усміхнулася Люда і вийшла з кімнати, але знову повернулася. – Я подала на розлучення. Тож, скоро ти будеш вільний… недовго.
Суботній ранок почався, як завжди: фен, свисток чайника, додалося підспівування Люди, крики Галі. Людмила знову розгулювала в білизні по квартирі.
Галя не витримала свисту і пришкандибала на кухню. Слідом за нею увійшла Люда.
— Ти зовсім знахабніла? – втупилася Галя на напіводягнену дружину свого коханця. – Ти чого тут виблискуєш своїми багатствами?
— А мені кого соромитися? Я у себе вдома і завжди тут так ходила. Вася мене бачив і без цих ганчірочок, – усміхнулася Люда, насипаючи собі кави в чашку. – І я не збираюся зраджувати своїм звичкам. Та й я поки що Васина дружина. Законна. Тож, навіть можу вимагати виконання подружнього обов’язку.
При цих словах у кухню зазирнув Василь і, побачивши Люду в в такому виді, зковтнув. Звісно – контраст між стрункою дружиною і розповнілою коханкою був разючий. Побачивши це, Галя почервоніла, гнівно глянула на майбутнього батька своєї дитини, вліпила йому і вилетіла з кухні як ошпарена.
— Галю, за що?! – схопився за палаючу щоку Вася і поплив за коханкою. У кімнаті почувся шум, потім плач, і за півгодини звідти вийшла вдягнена Галя з мокрими очима і за нею Василь із сумкою в руці.
— На розмін я сам подам, – похмуро сказав Вася, здивованій, раптовим рішенням з’їхати, дружині.
— Вася, милий мій чоловіче, не обтяжуй себе. Ця квартира не розмінюється. Вона мамина! – розвела руками і знизала плечима одночасно Люда. – Я тобі відразу не сказала, вибач.
— Вася! Гад такий! Де ми тепер будемо жити? – накинулася на очманілого коханця Галя з кулаками. – Половина моя, половина моя! Базікало!
Вона вискочила з квартири так швидко, як могла, лаючи на ходу Василя останніми словами. Той пішов наздоганяти її, чи то заспокоюючи, чи то переконуючи. Але цього Людмила вже не чула. Вона повернулася на кухню, налила окропу в чашку з кавою і, посміхаючись, почала гортати новини в соцмережах.
Через місяць…
— Васю?! Ти чого сидиш під дверима? – Люда не повірила власним очам, коли побачила чоловіка в під’їзді. Той сидів на сходинці, а поруч із ним лежав рваний пакет із супермаркету, набитий речами. Видно, збираючись похапцем, він зібрав собі вузлик на доріжку.
— Можна я в тебе поживу? Галя дістала…
— У якому сенсі поживеш?!
— Ну… Поки дитина не зʼявиться.
— А як зʼявиться, до неї повернешся?! Буде ще гірше… Знаєш, Васю, діти маленькі, вони кричать і заважають сильніше, ніж жінка в цікавому стані.
— А через скільки дитина нормальною стає? – наївно запитав Вася. Люда навіть здивувалася: і як вона з ним взагалі жила? Він ж дурний, як пробка…
— Років через 18.
— Ну… – Вася зрозумів, то його ідея привезти Галю додому була поганою. Треба було якось на стороні вирішувати проблеми і з дружиною не сваритися.
— Іди, Васю. Я тебе назад не прийму.
— Чому?
— Тому що пізно вже. Зайнято твоє місце.
У цей момент телефон у Люди ожив.
— Алло? Славко, уже біжу… Та тут безхатька хтось у під’їзд запустив, довелося затриматися, щоб вигнати. Ні, допомога не потрібна. Уже йде. Так! Біжу, біжу… – сказала вона в трубку і пішла з гордо піднятою головою.
