– Чому ви розлучилися з татом? Можеш хоч тепер мені розповісти?
– Навіщо тобі це, для чого ворушити минуле? Все позаду не хочу нічого згадувати. Тата вже нема на цьому світі, його недобре тепер обговорювати! – Вікторія здивовано подивилася на дочку.
– У мене багато проблем, мамо. Ти ж сама бачиш, я що не почну – нічого не ладиться. Ні в особистому, ні в інших справах. Ми тут якось у кафе з Оленкою Бондаренко зустрілися, побалакали. Ти ж пам’ятаєш її, моя подруга шкільна. Так ось, вона запропонувала познайомити мене з однією дівчиною Анною. Вона допоможе розібратися в собі, стаж понад десять років. Олена її знає давно, у них мами дружать.
Ганна сказала, що багато наших проблем із дитинства йдуть. І якщо розібратися, то можна своє життя в потрібне русло направити. Змінити все на краще. Мамо, я в дитинстві дуже сильно ваше розлучення з татом переживала. Ти мені про свої образи на тата розповідала, я це добре пам’ятаю. Говорила, щоб я була обережнішою, що ось які чоловіки бувають. Мені тебе, мамо, дуже шкода, ти плакала, і я з тобою разом плакала, ти була така нещасна! І тата я часом хотіла просто забути, раз він такий поганий чоловік, так сильно тебе образив. На все життя. І навіть коли ти за дядька Миколу вийшла заміж і мені говорила, що він дуже хороший, я теж хотіла його полюбити. Що б він, як тато, мені був. Пам’ятаєш, я навіть намагалася його називати татом. Але у вас знову не склалося, мамо. І я заплуталася.
А в пам’яті були прогулянки з татом і тобою в дитинстві на лижах та санках. І як ми з татом вечорами грали, коли ти вечерю готувала. Адже це було так добре, а я навіть це забула, коли ви розлучилися. Образилася на тата. А потім все це згадалося. Мамо, ти що мовчиш? Я тебе ні за що не ображаюсчя, навпаки, мені просто здається, що тут є якийсь важливий сенс, розібратися хочу. Знаєш, я тобі не казала, адже за останній місяць тато мені вже тричі снився. Стоїть на відстані, усміхається, як раніше, у дитинстві. До мене близько не підходить. І каже мені:
– Доню, не спокійно мені тут. Адже так я і не розповів нічого тобі, недоробив, не попрощався по-людськи. Нишком дивився на тебе, щоб ти мене не бачила, адже мама твоя не дозволила, а я не розумний сперечатися не став! Образився, що вона мені не повірила.
– Я намагаюся підійти, а тато назад відступає, рукою мені знак робить – не підходь. І серпанок якийсь, сон же це. Все зникає.
І ти уявляєш, якби це один раз. Так мені цей сон вже тричі снився. А востаннє тато запитав мене, чи передала мені мама його останній подарунок? Якісь диски, музика його улюблена. Мамо, що це означає? Я тепер через це переживаю. І потім ти що зустрічалася з ним? І все-таки чому ви з татом розлучилися?
Вікторія ледве стримувалася, як так, донька Ліля їй допит влаштувала. Вона ж тоді їй все пояснила. Що тато собі знайшов іншу, кинув їх, не потрібні вони йому. Не змогла Вікторія чоловіка пробачити, хоч він і намагався виправдатися. Нісенітниці якісь Анатолій тоді казав, що та жінка, з якою він їй зрадив, щось підмішала. Або його наврочив хтось, загалом нісенітниці якісь. З тією жінкою Толік довго не прожив, кудись поїхав, дзвонив, знову просив вибачити його. А Вікторія сумувала, плакала, але пробачити колишнього чоловіка так і не змогла.
Він вже не був той Толяік, з яким вони затамувавши подих дивилися на їхню новонароджену дочку Лілію, а потім присягалися один одному у вічному коханні.
-Лілю, доню, я чесно навіть і не думала, що так буде. Тоді я вважала, що він нас зрадив. Потім зрозуміла, що не так це, та пізно було. Ти пробач мені, даремно я тобі в дитинстві погано про тата говорила. Любив він тебе, і мене любив. Прикро, що нічого не виправити. Адже я вибачила Толіка, давно вибачила. Але жити з ним не змогла б. Дуже я любила його.
Вікторія та Ліля з’їздили на могилку до Анатолія. Постояли, поплакали. Вдома Вікторія дістала ту саму коробочку:
– Ось ці диски з піснями батькові. Дуже просив він їх тобі передати, та я ніяк не могла.
Ліля у своїй кімнаті весь вечір улюблені батькові пісні слухала. Ганна при зустрічі їй сказала, що у дівчаток, яких тато в дитинстві покинув, часто особисте життя не складається. Це точно, у Лілі так і було. Порожнеча у неї в душі була замість тата.
На дні коробочки з дисками конверт виявився. Ліля відкрила – побачила батьковий почерк, пам’ятає вона його з дитинства.
«Ліля моя, доню, якщо читаєш цей лист, отже мама вибачила мені, тобі мій останній подарунок передала. Вір мені, у тебе все буде гаразд. А це тобі мій подарунок на весілля. Будь щаслива.»
У конверті під листом лежала товста пачка грошей, резиночкою перев’язана.
Через рік Ліля вийшла заміж. Дмитро, хлопець за якого вона вийшла, був напрочуд схожий на батька в юності. Навіть співом займався, як і батько колись. Ліля звільнилася від комплексу дівчинки, яку не любив тато. У неї тепер все гаразд, саме так, як батько написав у прощальному листі.
Ліля пам’ятає, як мала вона трималася за руку батька і ні через що не переживала, бо відчувала, що тато за неї заступиться. До неї повернулося це почуття, зникла недовіра до чоловіків. Ліля вибачила батька та маму і впустила у своє життя щастя.
