чи береш ти цього чоловіка
з його загостреним почуттям справедливості,
з його розтрісканим сном,
двоїстою натурою:
одне обличчя – оаза, а друге – піщана буря;
з розсипом зморшок навколо очей, коли усміхається,
з головою, повною складних чисел,
причинно-наслідкових зв‘ язків,
деталей філігранної точності
чи береш ти цього чоловіка,
з яким будеш більше мовчати, ніж говорити,
і це мовчання буде ціннішим від всіх розмов
чи береш ти цього чоловіка,
щоб вриватися з ним до нічних забігайлівок,
знімати шкірку з яблук і торкатись тонкого вінілу в чотири руки;
щоб обіймати його ногами, як стовбур дерева,
розходитись, як масло під ножем,
обертатись навколо своєї осі, щоб йому світити
чи обіцяєш
встромляти та витягати голки,
здирати та накладати пластир,
згладжувати гострі кути,
не переливати молока до кави,
витримувати нестерпно довгі паузи,
коли обертається спиною;
цілувати так жадібно, мов захлинатись водою у спеку
чи береш ти цю жінку
з її розладнаними механізмами,
прихованими шрамами,
колекцією сердець у кишенях сукні,
оберемком незавершених справ,
який ніколи не меншає,
з її дислексією, дірявою пам`яттю й прикушеною губою,
з великою сумкою, в якій що завгодно й багато свободи,
чи береш ти цю жінку,
щоб не читати її віршів,
не читати їй нотацій,
сердитися на неї та проганяти її страхи,
впиватися недосконалостями, що творять її довершеність,
оберігати порядок дня, в якому ви – разом
чи обіцяєш
ходити навшпиньках коли вона втілює задуми,
приходити миротворцем в її гарячі точки,
пускатися з нею берега,
вступати у суперечки й філософські диспути,
ніколи не припиняючи проростати одне в одного
і в зйомній совковій квартирі,
і в тісняві електрички,
і в шпаківні на батьківському домі,
і у власній оселі з великими вікнами й білими стінами,
і в лікарняній палаті, наповненій розпачем і надією,
і в готельній кімнаті, в якій замість підлоги – море
допоки ніщо не розлучить вас
Автор: Юлія Мусаковська
