Свого батька я майже не пам’ятаю. Ми завжди жили з мамою. А коли мені було 12, мама вдруге вийшла заміж. В принципі, тут її можна зрозуміти. Але її чоловікові я заважала, і мене відправили жити до бабусі. Допомоги від мами не було – все її життя почало крутитися навколо чоловіка, і ми з бабусею жили на її пенсію. Бабуся не любила татову обраницю, але, на щастя, ця неприязнь не торкнулася мене.
Я дуже схожа на тата зовні, тому бабуся знайшла в мені відраду. Ми жили скромно, але дружно. Бабуся стала мені і татом, і мамою. Бабуся завжди була поруч і мене підтримувала. Її не стало, коли я вчилася на другому курсі. Крім мене, родичів у бабусі не було, і будинок бабусі дістався мені.
Після того, як я вступила в права спадщини, до мене прийшла моя мати. Вона почала мене переконувати помінятися з нею житлом. Адже їм з чоловіком тісно у двокімнатній, а мені, з її слів, однією нічого робити в великому будинку. Почувши відмову, мама почала обурюватися:
– Я – твоя мати! Я тебе народила і виростила! Ти повинна бути мені вдячна!
Я її навіть слухати не стала:
– Бабуся мене виховала! Не ти. Ти просто викинула мене з дому, коли зійшлася зі своїм другим чоловіком. Я тобі нічого не винна! Вона пішла, образившись на мене.
Наступного разу ми зустрілися ще через 5 років. Я вийшла заміж, у мене народився син. Ми з чоловіком жили в будинку моєї бабусі. Жили мирно, не лаялися. Дитина здорова, нормальна дохід – нормальна середньостатистична сім’я. Поява мами була великою несподіванкою. Я не хотіла пускати її в дім. Так не робиться: не можна кинути свою дитину, а через багато років заявитися до неї в будинок.
З кімнати вийшов син і запитав:
– Мамо, хто ця тітка?
Мама швидко взяла ініціативу в свої руки:
– Я – твоя бабуся. Запросиш мене в гості? А то твоя мама мене виганяє.
– Я тебе не знаю. Мамо, вона правда моя бабуся? Чому ти про неї не говорила? – запитав у мене син.
– Сонце, йди в кімнату. Я тобі все потім поясню, – закривши двері в кімнату, я повернулася до матері.
– Навіщо ти прийшла? Тільки не треба мені розповідати казку про материнські почуття, які несподівано прокинулися.
Вона сіла на порозі і почала плакати. Вона розповіла, що її обдурив чоловік. Що вони збиралися купити квартиру, продали мамину. А він забрав гроші і втік. А тепер їй ніде жити і вона вирішила, що у неї є донька, яка живе у великому будинку.
– Я залишуся тут. Ти – моя дочка, ти мене не залишиш на вулиці, я не могла виховати тебе поганою людиною. Я буду жити в твоєму домі! Тільки тому, що я тебе народила! Я пустила її переночувати – дійсно, не виганяти її на ніч в нікуди.
Я зателефонувала тітці Анні, маминій рідній сестрі, яка живе в селі. Тітка Анна, на відміну від мами, ніколи не переставала зі мною спілкуватися.
І домовилася, що завтра мій чоловік привезе їй мою матір. У селі завжди потрібні робочі руки, а натомість їй нададуть житло. Якщо мати думала, що вона буде жити в моєму будинку на всьому готовому, як ні в чому не бувало, то вона помилилася. Моя бабуся замінила мені матір, яка кинула мене.
Їхала мама в село з неохотою і звинуваченнями.
– За що ти так зі мною? Я ж твоя мама! Ти невдячна донька.
І дійсно – за що я так несправедливо з нею?
