В неділю у мене був день народження. Ми не святкували, бо щось геть настрою нема. Але прийшла рідна сестра з чоловіком, і мама, яка якраз з Італії у відпустку приїхала.
Я накрила стіл, приготувала традиційні страви. І хоч наче готувала небагато, проте витратила чимало грошей, адже продукти зараз не дешеві. Тисяч три точно пішло на все, якщо не більше. Але я не про це.
Моя мама в Італії вже 15 років, і за весь цей час вона нічим нам з чоловіком не допомогла, хоча в це важко повірити. Ні, якісь посилки по дрібницях мама нам висилала – макарони, каву, цукерки, але про гроші ніколи не йшлося.
Всі зароблені євро мама собі складала. Вона гарний будинок в селі збудувала, машину купила. І все це просто стоїть без діла. Бо ми з сестрою маємо свої сім’ї, і живемо окремо, особливо не сподіваючись на чиюсь допомогу.
Мама прийшла на моє свято, трохи запізнившись, сказала, що мала важливі справи. Мене привітала білим конвертом. Я сподівалася побачити в ньому хоча б 100 євро, але від більшої суми я б теж не відмовилася. Проте мама подарувала мені аж 1000 гривень, певно вирішила, що цього буде достатньо.
Я трохи засмутилася. Але ще більше здивувалася, коли мама нам за столом повідомила, що вона купила собі квартиру, і їздила сьогодні дивитися на неї.
Ми з сестрою просто не знали, що сказати. Мама скуповує нерухомість, яка просто стоїть без діла, в той час як нам зараз дуже непросто, бо всіх торкнулися економічні труднощі.
Та наша мама наче цього не бачить. Їй 60 років, вона хоче повернутися в Україну і бути багатою людиною. Нам з сестрою напевно цього не зрозуміти.
Ви не думайте, нам не потрібно, щоб вона нас забезпечувала. Але ж на день народження можна було подарувати хоча б 100 євро. Чи я не права?