Чи існують на світі відносини подібні відносинам матері і дитини? Відносини абсолютно унікальні по своїй силі, глибині і значущості. Відносини, які багато в чому визначають наше життя, хоча не завжди і не всі це усвідомлюють вчасно.
“Виграє той, хто може радіти своїй матері”. Берт Хеллінгер Джерело
Мама це наш перший світ, наше перше життя – земля обіцяна. Життя – повне єднання, тепла, гармонії і комфорту. Все найважливіше і основоположне пов’язане з нашою мамою. Наше глибинне уявлення про щастя: коли серця стукають в унісон, коли всі відчуття і думки єдині, коли я і ти – одне. Це час життя в материнській утробі. Звичайно саме це єднання ми хочемо повторити в парних відносинах.
Історично у всіх традиціях жінці, її ролі в сім’ї приділялася особлива увага. Мати має безмежний і глибокий вплив на душу своєї дитини в будь-якому віці. У перші роки свого життя дитина активно займається тим, що «вбирає» свою маму. Все, чим вона наповнена в своїй душі. Через маму вбирається традиція, культура, способи виживання. Тому дитині необхідно вбирати максимально швидко, багато і без будь яких фільтрів. Все, що транслює матір, відразу йде в несвідомі пласти нашої психіки.
Знаючи це, в нашій слов’янській традиції дівчинку з дитинства починали готувати до майбутнього материнства. До великої відповідальності і культури поводження з силою, якою природа наділила жінку.
Наприклад, жінці-матері заборонялося злитися, лаятися, поводити себе соціально неприйнятно. А найстрашнішою негативною дією на людину у багатьох народів світу дотепер вважається материнське прокляття: пряме – усвідомлене, або непряме – неусвідомлене. А оскільки наслідки вчинків матері мають сильний вплив на життя не тільки власних дітей, але і на нащадків, то від жінки безпосередньо залежить, чи буде рід продовжуватися далі здоровим і процвітаючим або він припинить своє існування.
Реальність історії нашої країни така, що вже багато поколінь назад більшість жінок втратили прямий свідомий доступ до своєї жіночої сили – духовної жіночої сили. До тієї сили, яка наповнює все навколо спокоєм, довірою, радістю, але не тривогою, страхами і смутком.
Безперервні вiйни, репpесії, абoрти, забирали у жінок чоловіків, дітей, руйнували сім’ї і їх традиційний устрій. Біль втрати і жалоба за загuблими в душах багатьох жінок передається вже генетично. Від болю серце матері закривається і живим дітям любові майже не дістається. Зростаючи в дуже складних умовах, така дівчинка, ставши матір’ю, своїм дітям може дати тільки те, що одержала сама.
У Америці було проведено одне цікаве психологічне дослідження. Його метою було з’ясувати, чи залежить здоров’я людини від особистої задоволеності батьківською любов’ю. Студентам коледжів пропонувалося відповісти на одне просте питання, як вони вважають, по їх внутрішнім відчуттям, люблять їх батьки чи ні? Через 35 років експериментатори зустрілися зі всіма опитуваними. Виявилось, що серед тих людей, у яких було відчуття внутрішньої задоволеності батьківською любов’ю, людей з різними захворюваннями було 25%.
Серед тих, хто був не задоволений батьківською любов’ю, що хворих було 87%.
Природа була неймовірно мудра і далекоглядна, коли створюючи жінку-матір, дала їй велику любов до своєї дитини. Порівняно з іншими дітьми своя дитина завжди найкраща.
Коли мати дивиться на свого малюка, активно виділяється гoрмон допомін (викликає ейфорію), а в мозку активуються зони, що відповідають за задоволення. Тому материнську любов часто називають «сліпою». Поряд з матір’ю, що любить, дитина відчуває себе спокійною, щасливою і упевненою – вона в безпеці. І навпаки, коли мати відкидає дитину – життя для неї втрачає сенс. І мозок знову реагує – активуються зони, що відповідають за відчуття болю в шкірі і м’язах. Відкинені діти одержують від матері несвідоме послання: «Не живи!» – і дитина його реалізує. Наприклад, постійно хворіє, знаходиться в депресії, відмовляється мати друзів і т.п
Материнська любов, крім усього іншого – це несвідомий потік. Дитина його відчуває як силу, де б не знаходилася мати, навіть якщо вона вже померла. Цей потік створює глибоке відчуття задоволеності життям, захищеності, внутрішнього спокою і сили. Це відчуття душевного достатку. Така дитина щаслива і успішна в житті, бо на щастя її поблагословила сама мати.
“Людина не матиме вдалих стосунків до тих пір, поки не будуть вдалими її перші відносини – відносини з її матір’ю”. Берт Хеллінгер
Колись Берт Хеллінгер сказав: «Виграє той, хто може радіти своїй матері. Повнота життя і щастя приходить до нас саме так. Це основа для будь-якого майбутнього щастя. Щастя – це подарунок. Щастя завжди є результатом відносин. Ми щасливі, коли радіємо відносинам. Людина не матиме вдалих стосунків до тих пір, поки не будуть вдалими її перші відносини – відносини з її матір’ю. Початкове щастя для дитини в тому, щоб бути поряд з матір’ю. Коли пізніше вона піде до інших людей, вона може узяти з собою початкове щастя. Звичайно, батько теж грає важливу роль у взаєминах з дитиною, але щастя починається поряд з матір’ю. Батько і мати тут знаходяться на різних рівнях. Тут є різниця і батько знає це. Але йому не потрібно ревнувати, тому що його відносини з його матір’ю такі самі».
Відношення батька до дитини і дитини до батька теж формує матір. Вона єдиний посередник між ними.
Але і це ще не все. На себе самих ми теж дивимося її очима. Що ви відчуваєте до себе, коли дивитеся в дзеркало? Або коли ви виступаєте перед іншими людьми? Або в партнерських стосунках? Послання нашої мами завжди десь глибоко всередині.
Одна мама розповіла цікаву історію про свою чотирирічну дочку, яка спробувала сказати мамі, як вона потребує її любові. І як мамі вистачило мудрості це побачити. Дівчинка вирішила зробити мамі приємне – помити посуд. Мама, почувши гуркіт посуду, який б’ється, прибігла на кухню. На підлозі був потоп і декілька розбитих вщент тарілок. Побачивши мамині налякані очі, дочка сказала: «Матуся не хвилюйся, я все підмету», але було вже пізно. «Мене понесло, і я її покарала». Іншим разом дочка вирішила зробити мамі сюрприз: напекти пиріжків. Вся кухня була в борошні і воді. На тісто пішли всі яйця, що лежали в холодильнику і пакет молока. Дочці знову дісталося. Але дівчинка не втрачала надії. На новий рік мама купила собі дуже красиву і дуже дорогу вечірню сукню з лелітками. Дочка, побачивши, як мамі подобається ця сукня, вирішила зробити їй подарунок. Вона повирізувала з маминої сукні багато блискучих сердечок і з любов’ю наклеїла їх на великий лист паперу. Коли мама прийшла з роботи, дочка з абсолютно щасливим обличчям повідомила, що у неї є для мами красивий подарунок. «Коли дочка винесла шматок ватману, обклеєний залишками моєї сукні, у мене почався істеричний сміх і я почала плакати. Я не знала, що мені робити, чи то вибити її, чи то подякувати за подарунок, адже я її вчила дякувати за подарунки. Побачивши її старання і з якою любов’ю вона все це зробила, покарати її я не змогла». На питання дочки, чому вона плаче, мама відповіла: «Від радості».
Сім’ї, що мають різностaтевих дітей, дуже добре знають, що син і дочка – це дві абсолютно різні історії. Відмінність ця відкривається батькам з перших місяців життя дитини.
Відносини матері і сина
Спочатку хлопчик народжується у людини іншої статі. Мамою хлопчик теж сприймається як «інший», «не такий, як я». Жінка часто не знає, як правильно взаємодіяти, щоб не збити його з чоловічого курсу.
Є такий міф, що хлопчиків не можна пестити, бути з ними ніжними і люблячими, оскільки вони можуть вирости дуже жіночними і зніженими. Жіночними чоловіки стають зовсім з іншої причини, ми їх розглянемо трохи пізніше. У нормі, хлопчик знаходиться в полі впливу матері, приблизно до трьох років. Це сенситивний (чутливий) період для сприйняття глибинного жіночого, що дає внутрішній стан щастя, гармонії, захищеності, повноти і спокою. В майбутньому – це здатність адекватно виражати і усвідомлювати свої відчуття. А це основа душевного здоров’я. Перш, ніж маленький хлопчик перетвориться на дорослого, сильного, самостійного чоловіка – захисника, повинно пройти багато часу. І щоб чоловіча сила одержала реалізацію в майбутньому, материнська любов створює фундамент в душі дитини. Немов в самій її серцевині мама запалює світло і тепло, які зігріватимуть його все життя, які б труднощі не довелося пережити вже дорослій людині. Одна жінка якось розповіла про свого батька, який через всю війну проніс фотографію матері, як ікону, як талісман, як молитву.
Автор: Луковникова М.В. дитячий, медичний психолог, сімейний психолог
