– Нічого собі! Оце привалило тобі багатства, Катюхо! Як я вдало одружився свого часу.
– Чого ти радієш? Ще нічого не оформлено.
– Це все попереду, але рахувати можна вже зараз. Вважай, що діти вже мають житло.
– Гнате, ти завжди біжиш попереду паровоза.
– Я не біжу, я планую. Все твоє буде, це ж заповіт! Я ж нічого не прошу для себе особисто, все твоє, тобі й вирішувати, але ж ми сім’я.
– Сім’я, ми все вирішимо, коли все оформимо та витримаємо натиск рідні.
– Мовчимо. Нікому нічого.
– Ти маєш рацію, але мої всі знають. Дядько багатий один, а рідні багато. Вони вже не один рік цей спадок розподіляли. Там такі баталії на святах йшли, що й уявити важко.
– Особливо, коли всі хильнуть лишку. Дядько Коля хворів, ми доглядали, а вони чекали. Ти ж не на кожному святі був із твоїми відрядженнями, а я все чула.
– А мати мені потім стверджувала, що я для всієї родини намагаюся, особливо для сестри Валі. Натякала про квартири для її дітей.
– Так твоя ж мати не його родичка!
– Правильно, дядько Коля брат мого батька, з яким вона давно не жила. Але це не заважає їй мріяти. А мені навіщо спадок? У нас же є квартира!
– У моєї сестри теж є, але там мало місця і їхні діти вже дорослі! Нашим лише дванадцять і чотирнадцять. І спадок все одно не нам би дістався, там ближчі родичі є.
– Це мій батько та його сестра Тамара. Мати і батька знайшла для цього, щоб обробити його. Повернула в родину! А він і радий!
– Ситуація… А я думав, що вона просто його вибачила. Буває ж.
– Вибачила заради моєї сестри. Але це ще не все! Тамара готова на все заради грошей. Вона вже планує свою частку продати та виїхати жити до моря.
– Скоро вони всі дізнаються і почнеться тиск на нас з усіх боків. Якби це була одна квартира, а то їх дві, та ще й пристойний рахунок. Хоча про рахунок вони можуть і не знати.
– Швидше за все знають. Дядько Коля перед хворобою продав свою частку в автомайстернях.
– Знають, мама вже говорила про це. Вона й про цей бізнес говорила. Виявляється, треба було все передати старшому синові моєї сестри. Просто передати, поки дядечко був живий. Але вони не знають скільки витрачено і скільки залишилося.
***
Все почалося набагато раніше, ніж очікували, – за п’ять місяців до вступу у спадщину. Виявляється, відразу після відходу дядька Миколи знайшовся його заповіт.
Мати Катерини перевірила всі папери у квартирі, де жив родич. Знайшла! Приховувати і знищувати заповіт було марно. Вона це розуміла.
Дочка молодша, слухняна та й казали їй, що для всіх намагається. Ось і постаралася. Тепер можна і сестру дядька Колі залишити ні з чим.
Мати прийшла в неділю одна.
– Ти зрозумій, Катерино, у твоєї сестри двоє дорослих дітей. Їм окремо жити треба. Саме по квартирі їм і виходить.
– Виходить. Тільки ніхто з них не доглядав дядька Миколу, навіть просто поговорити з ним не могли.
– А що їм говорити з ним? Про що?
– Ми знаходили про що.
– От і добре, от і добре, для сім’ї і постаралися. Сашко одружуватися зібрався, йому квартира необхідна, а Інна теж не одна, хлопець є. Теж весілля не за горами. До речі, там дядько твій бізнес продавав, а де гроші? Все витратити не міг.
– Він не міг, ми витратили, – вирішила збрехати Катерина, – крапе льниці, уколи, памперси. Все ж йому вдома робили, а за це платити треба.
– Треба було здати в спеціальну установу, дешевше обійшлося б. Розбазарили гроші! Дурна ти все-таки, Катерино. Треба було спитати у мене. Як отримаєш спадок, то одразу оформляємо дарчі. Сашкові та Інні по квартирі.
– А нашим дітям? Вони ж також твої онуки.
– Твої ще маленькі, їм ви самі заробите, а цим настав час самостійне життя починати.
– Мамо, коли дядько захворів, то всі відмовилися доглядати його! А найближчими з його рідні були наш батько та тітка Тамара!
– Ми його з лікарні забирали, ми шукали медпрацівників, що приходять, це не кажучи про матраци і памперси. Я читала йому книги, мої діти розмовляли з ним, Гнат допомагав у всьому.
– Тільки ні батько, ні його сестра брата навіть не відвідали. А ти? Якщо твоїй старшій дочці потрібні квартири, чому ти не допомагала нам, чому Валентина не забрала його з лікарні? Вам усім тоді вигідно було промовчати!
– Ми думали, але ж ви схопилися за нього…
– Думали? Думати треба було раніше, а ви просто мовчали і чекали, хто запропонує свій догляд. Це після того, як дядько Коля вам усім допомагав! Усім давав гроші. Здоровий він вам був потрібний!
– Ми просто не встигли!
– Не встигли, але могли брати участь.
– Ти багато розмовляєш. Я сказала, що треба зробити, і більше це не обговорюватимемо!
– Не будемо! Все буде зроблено згідно із заповітом. Це воля дядька Колі. Він так вирішив! А квартири лишаться нашим дітям.
– Ти не можеш так зробити!
– Можу і зроблю!
***
Наступною була сестра. Валентина просто зателефонувала. Виявляється, мати їй все обіцяла, й вона вже все розповіла своїм дітям. Вони чекали на квартиру!
Черга дійшла і до тітки Тамари. Там був крик, що її обікрали. Вкрали спадщину, – з-під носа вивели. Загроза судом.
Катерина та Гнат витримали все. Валентина перестала спілкуватися із сестрою, Тамара з братом. Мати Катерини вигнала батька, примирення нічого не дало. Катерину забули усі, – не поділилася ж! А якби поділилася, то її б теж забули.
***
– Без таких родичів жити простіше.
– Ти маєш рацію, Катюшо. Тепер довгоочикувана тиша…
– Поки що тиша, поки всі образилися. А далі буде видно…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!