— Олено, я прийшла з тобою поговорити! — сказала свекруха, щойно відчинилися двері.
Вона кинула пальто на пуф у передпокої, недбало скинула туфлі й цим дуже здивувала Олену. Світлана Аркадіївна, завжди зібрана й пунктуальна жінка, зайшла без дзвінка, без привітання і одразу пройшла на кухню, де сіла за стіл.
— Чай? Чи почекаємо Андрія? Він має прийти за пів години.
— Чекати не будемо, чай не треба. Ви тут непогано влаштувалися. І меблі поміняли, і на балконі ремонт зробили. Андрій обіцяв мені премію на путівку, а ти тут ремонт у квартирі затіяла!
— Він вклав гроші у твою квартиру, а мав би про здоров’я матері думати. Ви живете разом сім років, а він тут майже на пташиних правах. Час його зареєструвати, мені вже набридли зайві платежі за комуналку.
— А тепер після ремонту ти ще й зобов’язана виділити йому частку. Річна премія, тринадцята зарплата плюс його заощадження — усе пішло на ремонт. На ремонт твоєї квартири!
— Світлано Аркадіївно, ми лише зробили ремонт у кімнаті Даші, їй через рік до школи, та й меблі в неї замінили. Не спати ж їй у дитячому ліжечку.
— Так! І лоджію ми теж відремонтували, поставили нові вікна, стало й надійніше, і тепліше. Тепер вона зможе там грати навіть узимку. Не треба буде зачиняти її на замок. Простору стало більше, і світла теж.
— Не пояснюй мені нічого! Я говорю про гроші, які мій син бездумно витратив на чужу квартиру!
— Ми ще не дійшли до головного.
— Дійшли! Частка! Ти розумієш? Розумієш. Андрій вклався!
— Андрій вклався? Чим саме? Тут працювали майстри, Андрій до такого не здатен. Я й лампочки сама міняю.
— Здивувала! Я все життя сама міняю лампочки. І що?
— А те! Усе оплатила я, зі своєї премії!
— Зі своєї… Мій хлопчик добрий, а ти цим скористалася, привласнила його гроші й розпорядилася ними на власний розсуд!
— Ви мене чуєте? Премія моя! Її дали мені! А свою Андрій віддав вам. Він так і сказав. Саме на путівку в санаторій.
— Через нього мені довелося позичати в борг у своїх батьків. Але вони сказали, що це подарунок онучці. Віддавати не треба. Дякую їм за ремонт!
— Що? Я жодних грошей не бачила!
— Значить, він бреше не тільки мені.
— Він чесний хлопчик!
— Уже не хлопчик, а доросла людина.
Свекруха замовкла й замислилася. Олена теж занурилася в думки.
— А що у вас на вечерю? Я, коли нервую, дуже хочу їсти.
— А в мене, навпаки, апетит зникає.
З передпокою долинув шум.
— Мамо? Що ти тут робиш? Я ж учора в тебе був і обіцяв завтра зайти.
— А ми тут з Оленкою сидимо, спілкуємося. Не можна?
Олена здивувалася, бо свекруха ніколи не називала її так лагідно. Зазвичай — Олено, а якщо щось не так, то — Ольга. А тут — «Оленка». Ось тобі й сюрприз.
— Можна.
— Вечеряти будеш?
— Буду.
Андрій за столом сидів мовчки. Усі поїли. Олена забрала посуд.
— Мамо, ходімо, я тебе проведу.
— Я ще й ремонт не встигла як слід роздивитися. На кухні просиділи. Подивимося, та ми ж і чай не пили. У Оленки шарлотка із сільськими яблуками.
Мати Андрія оглянула кімнату онучки, похвалила її. Даша залишилася у себе, а дорослі знову сіли за стіл.
— От тепер можна й поговорити. Де моя путівка, Андрію?
— Мамо, ти ж сама бачила, який дорогий ремонт, меблі…
— Андрію, про дорогий ремонт я знаю, — сказала Олена. — Усе було на мені: робітники, оплата. Ти й години на це не витратив. Ти й гривні не вклав. Де путівка для мами?
Андрій почервонів, почав витирати піт із чола, а потім заходився щось мимрити про «потім» і «пізніше». Запинався, втрачав голос.
— Гроші де? Я точно знаю, що в тебе була премія. Гарна річна премія. У мене там сусідка працює, — сказала мати. — А я, дурна, похвалилася, що мені син купить путівку. Обіцяв!
— Мамо, навіщо тобі взимку путівка? Буде літо…
— Улітку в мене дача моєї сестри. Просто поясни нам, де гроші? Що ти крутишся, як в’юн на сковорідці. Розповідай, — Світлана Аркадіївна вже нервувала.
— Що ти з ними зробив? Одній говориш про ремонт, іншій — про путівку? А грошей як не було, так і нема! Нам дуже цікаво. Може, вони просто лежать у тебе й чекають свого часу? Показуй!
— Грошей немає. Я їх віддав.
— Кому?
— Мамо, чого ти причепилася. Я віддав їх твоїй онучці. Сам хотів усе розповісти, але не зараз.
— Даші? Вона ж ще нічого не тямить у грошах!
— Ні, не Даші. У тебе є ще одна онучка, вона нещодавно народилася. Я все віддав її матері — на візочок, на ліжечко…
— Ти при здоровому глузді? Оленка старається для сім’ї, чекає на тебе, готує, а в тебе дитина на боці! Ти куди гроші тягаєш? У тебе ж сім’я, мати.
— Якщо ви вже все знаєте, то тепер у мене будуть додаткові витрати.
— Ти так спокійно про це говориш? У тебе донька, тепер будуть витрати. Молодець! Збирай речі й виховуй свою дочку!
— Олено, не треба так одразу. Це випадково сталося, був корпоратив, я тоді перебрав. А тепер уже нічого не змінити. Мені ж нікуди йти. Вона живе з матір’ю, квартира маленька й стара.
— А до мене навіть не думай переїжджати! — сказала Андрію мати. — Я твого батька вигнала через таке саме. Мужика, який бігає за всіма підряд, у моєму домі не буде!
— Мамо, але ж я твій син!
— Син. Мозок треба було вмикати! Не хочу з тобою більше говорити. Оленко, я додому, виклич, будь ласка, таксі. А шарлотка ще лишилася? Можна мені шматочок? Я знову нервую.
Олена подала свекрусі пакет із контейнером.
— Ти не плач, кричи на нього, посуд бий, його можеш стукнути, хоча… Та ні, не заслуговує.
— Таксі вже біля під’їзду, я оплатила. До зустрічі.
Андрій намагався поговорити з дружиною, хотів лишитися, але Олена сама почала збирати його речі.
— Решту забереш завтра о сьомій вечора. Я все підготую. Ключі залишай, завтра я буду вдома.
***
Минуло пів року. Андрій зрозумів, що дівчинка зовсім не його дочка. Нова теща проговорилася — не сподобався їй Андрій. Безхатько.
Вони ж сподівалися на заможного жениха, а вийшов чоловік без квартири та з аліментами. Наче й гроші є, а все одно не те.
Андрій зробив аналіз на батьківство. Звісно, воно не підтвердилося. Після цього він зібрав речі й пішов. До матері не можна, до колишньої — соромно. Довелося орендувати квартиру.
Олена з колишньою свекрухою спілкується. Даша бабусю любить. Іноді вони всі разом гуляють. Іноді їздять на дачу до сестри Світлани Аркадіївни — життя триває, тільки розклад змінився…
Пишіть у коментарях, що ви думаєте про це, ставте вподобайки!