Ніна та Віктор одружилися, коли їм було по тридцять. Хтось скаже, що це пізно, інший подумає, що рано. Знайомі вони були лише два місяці.
Віктор може й далі б гуляв у холостяках, але мати не давала йому спокою. Тридцять років, всі його однокласники одружені та дітей мають, а він один.
Мати й про онуків говорила. Звичайно ж, Віктор гуляв з дівчатами, але в РАЦС нікого не кликав, та й дівчата його туди не тягли.
Відносини завжди були напруженими, а може, дівчата дуже вимогливими. Швидше за все, вони просто не подобалися його мамі. Ніну вона одразу схвалила.
– Вже час, одружуйся, – сказала вона синові. – Тим більше, наречена з посагом, і не молода вже.
***
– Ніно! Подумай, як так можна кидатися заміж. Ви ж знайомі всього нічого. Це не останній вагон. Погуляй, впізнай його краще, – казала Ніні мати. – Ти ж про нього зовсім нічого не знаєш!
– Мамо, він зробив мені пропозицію!
– А подумати? Ти ж ще не відповіла!
– Ми навіть вже заяву подали.
– Ну, як же так? Не подобається це мені.
– Мамо, не ти ж з ним житимеш! Я все вирішила! Всі наші дівчата з класу давно одружені, а деякі – вдруге. Я одна, як біла ворона!
– Заради цього не варто кидатися під потяг!
– Мамо!
– Я не те хотіла сказати… в останній вагон.
– Мамо!
***
Весілля відбулося. Жити стали у квартирі Ніни. Віктор став чіплятися з кожного приводу майже з першого дня сімейного життя.
– Ніно, де сорочки? Де шкарпетки? Вранці все має лежати тут!
– Дружино, у мене одеколон скінчився!
– Чому немає нової піни для гоління, вчора я викинув порожню…
– Мама у мене не так все робить.
– Ти маєш стежити за всім. За мною!
– Заміжній жінці не можна вештатися з подругами по будь-яких сумнівних закладах.
– До батьків поїдемо разом.
Ніна спочатку все виконувала, намагалася. Їй було важко, вона також багато працювала. Приходила іноді пізніше за чоловіка. Тільки він цього не розумів.
– Мама завжди все встигала! Вона ще й уроки зі мною робила. Навіть у інституті допомагала. До речі, я хочу вчитися. Мені потрібно змінити профіль роботи. Тут стало не цікаво. Готуйся, навчатимешся разом зі мною.
– Я не розраховувала на навчання. Освіта у мене є. Мене все влаштовує.
– Ти не так зрозуміла. Писатимеш за мене контрольні, курсові, ну і все, що там буває. Зрозуміла? Не платити ж за це гроші чужим людям.
– Ти про що? У мене зовсім інший профіль.
– Подумаєш. Вчитимешся і все зрозумієш.
– Ні!
– Мама ж змогла, і ти зможеш!
– Не буду!
– Я вже подав документи. Залишилося сплатити. Трохи не вистачає, але мати обіцяла додати. Із цього дня живемо на твою зарплату.
– Добре придумав. Ми й так живемо на мою зарплату. Два місяці тому ти сплатив мамі путівку, минулого місяця купив собі найдорожчий телефон.
– А зараз буде навчання! Чудово! А коли справа дійде до мене? Після п’яти років навчання? Твоя мама натякає на онуків. Коли?
– Рано ще. Я сам із нею поговорю.
– Я теж хочу дітей.
– Нам ще рано. Не треба мені більше говорити про це. Якщо я сказав, то так і треба. Вчитимемося!
– Вчися, але я тут зовсім ні до чого.
– Все робитимеш для мене! Навчання, сорочки, шкарпетки…
– Як ти можеш? Зі своєю матір’ю ти так само розмовляєш?
– Ні. Мама – це найголовніше у житті! А ти дружина, – ти повинн!. Це не обговорюється!
Віктор з усієї сили ляснув по столу, чайні кухлі підстрибнули, а потім усе скинув на підлогу. Посуд розбився.
– Прибери тут все. Якби ти не дратувала мене, то нічого б і не було. Сьогодні я переночую у мами. Надумаєш вибачитися – чекаю на тебе рівно добу!
Ніна злякалася. Ні, не за те, що її покинули. Вона просто злякалася. А що буде далі? Вона прибрала розбитий посуд, вимила підлогу. Добу? Вона повинна вибачитися? Ніна почала збирати речі. Рівно за двадцять чотири години Віктор прийшов.
– Ти подумала?
– Подумала. Я дуже добре подумала.
– Чудово, молодець. Я чекаю на вибачення. Мама сказала, що ти розумна жінка.
– Хвилинку. Я зараз повернуся.
– Ти зробиш мені подарунок на честь примирення? Молодець! Не чекав. Це добре. Я знав, що ти розумна. Більше не здумай зі мною ніколи сперечатися!
– Ніколи не буду! Буде й подарунок. Мамі привіт! Жаль, що не виправдала її надії. Але ж це ти дітей не хотів. Прощавай!
– Це що? Ми їдемо на відпочинок перед навчанням?
– Так, ти їдеш на відпочинок назавжди – до мами!
– Що? Ти жартуєш?
– Ні! – Ніна відчинила двері та виставила валізу чоловіка на майданчик, а потім ще й штовхнула.
– Ніно!
– Лови валізу! Вона уже мчить додому!
Віктор вискочив, а Ніна зачинила двері. Свекруха напевно й дзвонила, але Ніна одразу заблокувала номери чоловіка та його матері.
Розлучили їх швидко. Чотири місяці сімейного життя… Сходила заміж! Мало не потрапила під потяг, застрибуючи в останній вагон…
Тридцять років – це ще не старість! Вагонів безліч, тож обирайте уважніше квитки, і бажано, – не в останній вагон…”
Залишити відповідь