– Сьогодні мама забере Варю із садочка, а ввечері ще й повечеряє з нами, – сказала Олена за сніданком чоловікові.
Тарас тільки скривився. Тещу він поважав, вона їм багато допомагала, та чомусь саме п’ятниця його зовсім не тішила.
Хотілося взяти пінного на вихідні, розвалитися на дивані перед телевізором і просто видихнути після роботи.
Але Олені він про це не сказав. Тим паче вони ще обіцяли зводити Варю на новий мультфільм у кінотеатр, купити їй попкорн і м’яку іграшку.
Увечері на кухні вже поралась теща, і квартира наповнилася запахом смажених баклажанів та апетитних котлет.
Та за вечерею Надія Степанівна приголомшила всіх:
– Я сьогодні в вас заночую. Завтра зранку до нас приїдуть гості, я запросила сестру Ганну з Михайлом, а ще Сергія з його дівчиною.
Олена навіть очі округлила від здивування:
– Мамо, ну чому ти навіть не спитала нас? І Сергія навіщо кликати, він же не просихає?
– Та що тут питати, – не зрозуміла Надія Степанівна. – Ви все одно всі вихідні вдома сидите, а Ганна – моя рідна сестра. До того ж Сергій із нареченою в мене в однокімнатній квартирі ночуватимуть. Кажуть, він тепер і не п’є вже.
А Ганна з Михайлом переночують у вас, у вас же трикімнатна. А я буду з Варюшкою, вона так зраділа, коли я пообіцяла на ніч розповідати їй казки!
– Ну, мамо, ти й даєш, – тільки й сказала Олена, глянувши на похмуре обличчя чоловіка, на якому буквально було написано: “вихідні зіпсовані”.
– А що мені, свою рідню не прийняти? Я вам, коли не стало твого батька, Олено, віддала нашу трикімнатну, сама живу у вашій однокімнатній, то як я їх усіх там уміщу?
– Та й Ганна дуже просилася в гості. А Сергій уже пів року як у рот не бере, працює, от і зібрався одружуватися, – з образою додала Надія Степанівна.
– Підтримати їх треба, а не відвертатися. Тільки щоб за столом жодної випивки, – суворо зиркнула вона на Тараса.
Найбільше з усіх гостям раділа Варя. Щоправда, спочатку вона й забула, хто це такі, зате потім без кінця розпитувала в бабусі про них, бо бачаться вони тепер рідко.
У суботу зранку задзвонив дзвінок у двері. Надія Степанівна, яка піднялася раніше за всіх, побігла відчиняти.
– Заходьте, дорогі гості! Дай-но, Ганнусю, я тебе поцілую, нарешті побачилися!
– А це хто? Невже Варя так виросла? Оце тобі й лялька модна, а тепер ручки підставляй під цукерки, – зраділа Галина Степанівна і тихо, з дуже задоволеним виглядом, прошепотіла сестрі:
– У нас, мабуть, теж скоро будуть онуки, ми ж на весілля до вас приїхали. Я ще о третій ночі встала, пирогів у дорогу напекла, ще й сала свого та домашньої ковбаски зібрала, бо наша Христина її дуже любить.
– Андрій її донькою кличе, вона в нас уже як рідна, – тараторила Галина, викладаючи гостинці та подарунки й радісно всміхаючись. – Оце свій мед, свіженький, оце огірочки, а це яйця від курочок.
– І як ви все це добро притягли? – дивувалася Надія Степанівна.
– Так Христина нас на своїй машині привезла. Вона в нас усе вміє, працює у прес-службі водоохоронної зони, знається з високими начальниками.
– А сама проста й дуже привітна. Андрієві нашому пощастило, я щодня молюся, аби тільки син не зірвався.
– А він у нас такий щасливий ходить, ніби його вже й не тягне до пляшки. Я ще до бабці ходила, вона його по фотографії заговорила. Невже це й справді допомагає?
– Та вже ж, навіть під сало й огірочки хильнути точно не дадуть, – ледь чутно пробурмотів собі під ніс Тарас.
Андрій, побачивши чоловіка двоюрідної сестри, помітно пожвавішав:
– Привіт, Тарасе! Завтра поїдемо на приватний ставок рибалити? У мене в машині і човен, і снасті, і прикормка — поїхали!
Тарас озирнувся: вдома все одно робити було нічого, тож він погодився.
– Поїду, куди ж тепер дінешся!
Уся субота минула в розмовах, а рано-вранці в неділю Тарас, Андрій із Христиною та його батько Микола Іванович помчали на ставок.
А з Варею на мультики пішли бабуся Надя, бабуся Галя та мама, і всім було дуже весело. Бабусі Галині особливо сподобався попкорн, вона навіть попросила ще…
Вечір неділі підкрався непомітно. У квартирі, яка ще вчора здавалася Тарасові справжньою боротьбою за його особистий простір, тепер стояла дивна, майже забута атмосфера великого родинного свята.
Тарас сидів на кухні й допивав чай із рештками пирогів, які привезла тітка Галя. У тілі відчувалася приємна втома після риболовлі.
Вони з Андрієм чудово посиділи на ставку, спіймали кілька пристойних коропів, а головне — добре наговорилися.
Андрій і справді дуже змінився: розповідав про роботу, про плани на весілля, і в його очах уже не було тієї байдужості до життя, яка раніше лякала рідних.
Ось що означає кохання. А може, й бабця нашептала — Тарас випадково це почув, але, звісно, Андрієві нічого не сказав.
Із вітальні долинав веселий сміх. Варя, втомлена від прогулянок і розмов, була дуже щаслива й показувала всім нову м’яку іграшку, яку витягла в автоматі в кінотеатрі.
Олена сиділа між тіткою Галею та мамою, притулившись головою до материного плеча, і вони про щось тихо перемовлялися.
– Ну що, зятю, – заглянув на кухню Микола Іванович. – Добре посиділи. А я ж спочатку хвилювався, як ми тут умістимося, чи не будемо заважати.
– А вийшло он як — душевно, по-сімейному, як колись, коли мої батьки збирали рідню в нас, – додав він.
– Хоч і тісно, зате без образ, а на серці добре, наче маслом змастили всі життєві рани…
Тарас щиро посміхнувся: йому теж, попри зірвані плани, ці вихідні навіть сподобалися.
– Та ну, Миколо Івановичу. Місця всім вистачило, а рибалка — то взагалі окреме спасибі. Я давно так не вибирався на природу, а треба було б частіше.
У цей момент на кухню зайшла Христина, наречена Андрія.
Вона зовсім не виглядала як “дівчина з прес-служби”, а була простою, звичайною і дуже приємною молодою жінкою. Вона швидко зібрала брудний посуд, помила його і подякувала:
– Тарасе, я дуже рада знайомству і дякую вам за гостинність, – сказала вона з усмішкою.
– Ми вже збираємося додому, справи, завтра ж на роботу. Але ви обов’язково приїжджайте до нас на весілля. Ми святкуватимемо в селі, там багато місця, і ставок у нас свій, не гірший за цей.
– І кінний завод поруч, можна й на конях покататися, нудно не буде. Та й не лише на весілля приїжджайте — коли захочете відпочити на природі, теж заїжджайте.
– Андрій соромився, думав, що ви, міські, не дуже раді його бачити. Я рада, що він помилявся…
Олена зайшла слідом, обійняла чоловіка за плечі.
– Ну що, Тарасе, – прошепотіла йому на вухо, – уже не такі й пропащі вихідні вийшли?
Тарас глянув на дружину, на тещу, яка задоволено розливала чай, на галасливу, але таку рідну компанію у вітальні. Згадав свої п’ятничні думки про пінне й диван і усміхнувся.
– Знаєш, – відповів він, – а й справді вийшло набагато цікавіше. Майже як відпустка!
Надія Степанівна, почувши це, задоволено примружилася:
– От саме! Сім’я — це не тільки тиша й диван, Тарасе. Це коли є з ким і рибу половити, і пирогів поїсти, і просто поговорити.
У квартирі було тепло, пахло медом і домашнім затишком. І хоч завтра мав починатися робочий тиждень, Тарас раптом зрозумів, що ці вихідні запам’ятаються йому надовго, і що тепер він із задоволенням готовий приймати гостей із села.
Або й самим до них у гості поїхати, нагрянути зненацька та теж насолодитися їхньою гостинністю!
А ви як думаєте? Любите приймати гостей? Пишіть у коментарях, ставте вподобайки!