— Мамо, тобі немає чим платити за квартиру!

— Мамо, тобі немає чим платити за квартиру!

— Знаю, донечко, але розумієш, вчора Раєчка дзвонила і…

— Знову?!! — розлютилася Юля.

— Знову, — підтвердила мати і сумно зітхнула.

— Ото Бог дав родичів! Чому вони такі непутящі, та й нещасні?!

— Не дарма люди кажуть, що з кожним в житті всяке може трапитися. А Бог, він бачить усі наші справи, праведні й неправедні, — тихо сказала мати, осудливо дивлячись на дочку.

— Бачить, — погодилася Юля. Сперечатися з матір’ю було марно…

… — Юля, привіт! Давно не бачилися. Як ти, як мама? — радісно промовила Оксана, йдучи вулицею.

Оксана і Юля деякий час тому працювали разом, жили недалеко одна від одної і були найкращими подругами.

Після того, як Оксана перейшла на інше місце роботи і, трохи пізніше, вийшла заміж і переїхала жити до чоловіка, їхнє спілкування стало рідшим, але не зникло повністю.

Подруги листувалися, вітали одна одну зі святами і навіть іноді зустрічалися.

Правда, останнім часом це було зробити важко, адже вони тепер жили на різних кінцях міста.

— Привіт, Оксано! — відповіла Юля.

Подруги обійнялися і вирушили до найближчого кафе, в якому не раз бували.

— Я тут взагалі випадково опинилася. Приїхала квартиру перевірити, ми ж її здаємо. Ну, ти знаєш, я тобі говорила. Бачу, ти йдеш.

Сто років не бачилися! Ну, розказуй, як у тебе справи? — повторила Оксана, сідаючи за столик. — Дивись, а медовик тут став меншим, зате ціна збільшилася.

І тарілки дизайнерські придбали, незвичайні… Ммм… смачний тортик!

— Ага, смачно, — погодилася Юля. — Тільки й справді, дорого. Тим більше в моєму зараз становищі.

Питаєш, як я? Нормально. Начебто. А начебто і ні. Точніше я нормально, а ось мама…

— Ти говориш загадками. Мама ж у тебе в лікарні лежала, коли ми минулого разу бачилися.

Як у неї справи, поправилася? — спитала Оксана. Вона майже доїла свій шматочок торта, тоді як Юля свій ледь почала.

— А немає ніяких загадок. Мама одужала, так, але її душевний стан викликає у мене побоювання, і я не знаю, що робити.

Розумієш, після того, як вона отримала струс мозку і пролежала добу в реанімації, у неї в голові щось клацнуло, ось у прямому сенсі, і вона стала іншою…

— Якою іншою? — не зрозуміла Оксана.

— Ну, раніше вона завжди керувалася здоровим глуздом. Працювала, збирала гроші, раціонально їх використовувала.

І, знаєш, не дуже любила давати в борг, не те що дарувати комусь гроші. Я ще жартувала, що з неї, де сядеш, там і зійдеш.

— Ну так, я пам’ятаю. Ти ще розповідала про якихось ваших родичів, чи то тітку, чи то дядька, не пам’ятаю, що вони чогось просили, а мати відмовляла…

— Ось! Про них і мова! Про родичів, — перебила подругу Юля. — Це моя тітка і просила, мамина молодша сестра. У неї двоє дітей: син і дочка. І обидва непутящі, бідолахи…

Мама після тієї травми стала страшенно побожною, купила багато ікон, псалтир, різні книги на духовну тематику, почала читати, молитися, ходити до церкви, дотримуватися постів.

Вдома ходить у хустці. З самого дитинства не пам’ятаю, щоб вона хустки одягала, а тут… І шепоче весь час щось і хреститься.

— А родичі тут до чого? — не зрозуміла Оксана.

— Мама раптом вирішила, що потрібно їм допомагати. Взагалі всім стражденним допомагати, не шкодуючи себе, все віддавати, рвати останню сорочку.

Життя коротке, мовляв, треба встигнути зробити багато добрих справ, щоб відмолити гріхи молодості.

— У Галини Василівни є гріхи? — запитала Оксана, здивувавшись дивній тираді подруги.

— Ну… У кого їх немає? Ти ж знаєш, що я без батька народилася, поза шлюбом. Я його ніколи не бачила, його не було в моєму житті.

Мамі вже тридцять дев’ять років було, вона вирішила, що це останній шанс і народила від одруженого чоловіка…

А до мене начебто у мами міг би бути малюк, від іншого чоловіка, ну як чоловіка, хлопця молодого, але це давно було, тоді вона ледь школу закінчила, куди дитину?

Перервання зробила. Хлопець маму обдурив тоді, одружитися обіцяв. Ну, як завжди.

Вона мені все як на духу розповідала, у нас з нею ніколи секретів не було. А ось, до речі, зараз вони з’явилися, секрети.

Чому? Тому що мама знає, як я ставлюся до тітки Раї та її непутящих дітей. Ось і мовчить, як партизан. І допомагає, допомагає…

А ті й раді. Тітка Галя раптом стала доброю, треба користуватися! — виклала Юля і відвернулася, щоб приховати сльози.

Вона дивилася у вікно на машини, що проїжджали повз, і теребила в руці зім’яту серветку. Торт її так і лежав на тарілці нез’їдений. Оксана мовчала.

— Це тривало досить довго і тепер все зайшло дуже далеко, — впоравшись з емоціями, продовжила Юля. — У мами величезні борги за комунальні платежі, сама сидить впроголодь.

Я до неї прийшла вчора, а у неї порожній холодильник. На плиті вівсяна каша на воді.

Навіть масла немає, ні вершкового, ні рослинного, цукру теж немає, тільки сіль. А наступна пенсія ще не скоро.

І я їй гроші переказувала. І все пішло куди? До тітки Раї!

А вона мені каже, що зараз, мовляв, піст, все одно їсти майже нічого не можна. І взагалі я не про те думаю. Треба молитися і допомагати стражденним.

І ще дорікнула мені, що мовляв, тому у нас з чоловіком дитини досі немає, що не дотримуємося нічого, не постимося, не молимося.

Оксана знала, що «дитяча тема» для подруги болюча. Юля довго лікувалася, і сама, і чоловік, тільки поки результатів немає.

Хоча шанси є і хороші, тільки чомусь диво не відбувається. І ось тепер виявляється, мама Юлі знайшла «причину»…

— Та вже… Тільки не розумію, що там за діти такі у цієї тітки Раї? — запитала Оксана.

— Ой! Жах жахливий. Син у в’язниці сидить втретє. І все не винен він, знову засудили ні за що, так вважає Рая, і мама їй вірить.

Каже, таке часто трапляється, хороших людей садять до в’язниці (це тітка Рая так висловлюється).

До того, як мама впала і отримала струс мозку, вона вважала, що Гришу «садять» не просто так. Ми з нею обговорювали це. І вона думала зовсім інакше.

А тепер шкодує цього Гришу. Племінник мучиться, мовляв, дитя невинне. Уяви, каже, якби не дай Бог, у тебе таке з дитиною сталося?

Навіть плакала якось при мені. Піду, сказала, до батюшки, запитаю, якій іконі треба молитися, щоб справедливість перемогла. Якщо треба буде, поїдемо з Раєю в інше місто, в монастир.

Я вже мовчу і думаю, що справедливість давно перемогла, тоді, коли посадили цього Гришу за крадіжку в магазині. Та й не дитина він давно, тридцять років уже чоловікові.

— А з дочкою що? — запитала Оксана, похитавши головою.

— Там взагалі темна історія. Вона чотири роки тому народила від чоловіка Славіка, любителя міцних напоїв, особливу дитину.

Цей Славік у неї майже завжди під чаркою, за рідкісним винятком – ні (і де вона тільки таке диво знайшла?), і навряд чи від нього можна було нормальну дитину чекати.

І знала ж, лікарі казали, що дитина буде такою. Але вона вирішила, що впорається. Славік грошей в дім зовсім не приносить, продовжує квасити по-чорному.

Живуть на житловій площі бабусі, між іншим, і моєї теж, у нас же одна бабуся. Ну так ми не скаржимося, самі з чоловіком собі квартиру купили.

А бабуся заповіла свою квартиру Раї, адже їй вона потрібніша! Бабусі не стало, ось вони туди і заселилися.

Дочка тітки Раїси сидить вдома, працювати не може — займається реабілітацією малюка.

Але там, на жаль, ніяких шансів, він важкий зовсім. І що ти думаєш? Вона знову при надії!

— Боже! — жахнулася Оксана.

— Так. Рая дзвонила, просила у матері гроші. Скоро, каже, Наді до лікарні, треба купувати візок, ліжечко.

Славік знову прикладається міцно. І до чарки, і до дружини з дитиною кулаками… Треба знову лікувати його! Гроші потрібні. Допоможи, мовляв, сестро!

— Знову лікувати?

— Та вони вже сто разів його кодували! Не допомагає. Тільки ще більше за ними з табуретом ганяється.

Надя навіть до лікарні через нього потрапила на збереження, Рая тоді сиділа з її малюком цілий місяць. І все мало їм.

Гнати треба поганою мітлою цього Славіка, а вона від нього дітей плодити надумала, це як називається взагалі?!

Але красень, цей Славік, немов зірка! Я фото бачила. Правда, вже трохи втратив красу від такого способу життя нездоровозо.

Мабуть сильно ця Надя в нього закохалася. Все прощає…

Юля замовкла і все-таки взялася за свій торт. Оксана сиділа, вражена, перетравлюючи почуте.

— І що ти думаєш робити? — нарешті запитала вона.

— Та що тут зробиш? Вчора накупила матері продуктів, оплатила гігантський рахунок за комуналку. Тепер буду сама платити. І продукти привозити.

Гроші більше переказувати не буду, якщо все Раєчці йде і її непутящим дітям.

— А мати?

— Мати нехай зі своїх грошей допомагає, якщо хоче. Після того, як вона пішла з роботи, її дохід, звичайно, впав.

Не те що допомагати, самій не сильно розгонишся на одну пенсію, а мамі вже сімдесят два роки, здоров’я не те. То ліки треба, то ще щось.

Буду допомагати. Тільки у нас самих не особливо багато вільних грошей. Адже ми ще за іпотеку платимо.

Я на її борг по комуналці всі наші запаси витратила. Тепер, якщо щось трапиться, і взяти нізвідки…

… — Ось так, доню, і вийшло. Чекаю тепер гостей, — сказала якось Галина Василівна Юлі.

— Що?! Мамо, навіщо?

— А як я мала вчинити? Раїсі треба допомогти, все ж вона мені рідна, не чужа.

— Боже… — сказала Юля і закрила обличчя руками.

Юля приїхала до матері, як завжди, в суботу вранці. Привезла продуктів на тиждень, дещо приготувала, допомогла прибрати.

Коли Юля вже збиралася йти, мати розповіла про те, що син Раїси, Гриша повернувся і зовсім не дає матері спокою.

Він сильно ображений на Раїсу за те, що та не змогла подбати про те, щоб визволити його, що він мучився півтора року, будучи абсолютно невинним, через її милість.

— Так, так і заявив, — повідомила Галина Василівна. — І п’є. Місяць цілий не просихає. І Рая попросилася до мене жити. З розуму, каже, мене майже звів, хоч трохи відпочину від нього…

Так і оселилася Рая у Галини Василівни. Спочатку боязко, несміливо як гість, а потім почала командувати, вказувати, як і що слід робити Юленій мамі.

Коли лягати, коли вставати, що готувати і як прибирати. Навіть почала вчити, як правильно ставити ікони і запалювати свічки, як хреститися і як поститися.

Сама Рая ніколи цим не займалася, але радити дуже любила. Кілька разів з’являвся Григорій, стукав у двері, кричав, вимагав пустити його, погрожував, сусіди навіть поліцію викликали.

А Рая з Галею двері не відкривали, боялися, бо один раз відкрили, і Григорій мало не розніс всю квартиру.

— Поламав мої квіти, всі горщики на підлогу скинув і розбив, фотографії в рамочках, що висіли на стіні, теж покидав і розтоптав.

Ікони мої розкидав. А кричав, наче біси в нього вселилися! — розповідала Галина Василівна Юлі. — Усі йому винні, що життя у нього таке.

Потім сів у кутку на підлозі і почав на гітарі грати і пісні горлопанити, якісь блатні. Співає і ридає, свою гірку долю оплакує. Насилу випровадили його з Раєю додому.

Довелося дати грошей, щоб пішов. Ой, я перелякалася, доню. Таких буйних ніколи не бачила. Тому більше його і не пускали…

Так там інше почалося! Надя привезла свою дитину. Мамо, каже, треба з ним побути, чоловік на вахті, а їй зі старшим в реабілітаційний центр з’їздити потрібно в інше місто.

А малюкові тільки рік. Що він тут творив! Кричав без матері, як різаний, не їв, не спав. Сусіди тричі приходили. Що у вас, Галино Василівно, за притон вдома, питали?

То хмільні кричать, то діти цілий день голосять! І пішла я з дому, куди очі дивляться. На вулицю пішла. Сил моїх більше не було.

У що перетворилося моє життя, думаю? Жила спокійно, молилася, постилася, читала, відпочивала, а тепер такий вертеп у мене, завдяки сестрі.

Йду по вулиці і плачу. Зайшла в храм. Стою і знову плачу. А там батюшка знайомий. Ось я йому все і виклала.

А він мені, знаєш що сказав? Не завжди треба допомагати і не всім. І вже собі в збиток точно не треба. Іноді така допомога, що бездонна бочка.

А треба так: перший раз допомагаємо і пояснюємо, як потрібно вчинити в такій ситуації; вдруге допомагаємо і даємо наказ думати своєю головою; втретє — відмовляємо.

Сказав, що така моя допомога не на користь, а на шкоду пішла. Ці люди самі не хочуть нічого змінювати, а я їм потураю.

Заважаю проходити життєві уроки, набивати свої шишки заважаю… Загалом я вигнала сестру. Всіх вигнала. Не приїжджайте, кажу, до мене більше. А контакт Раї в чорний список занесла. Ось так, донечко.

Настала тиша в будинку у Галини Василівни. Вона почала витрачати свою пенсію на себе. Виявилося, що вона у неї не така вже й маленька, нормальна пенсія.

Тим більше що Юля з чоловіком, як і раніше, допомагають матері: платять за квартиру і привозять продукти…

… — Ну і як там твоя тітка Рая? — запитала якось Оксана, коли знову побачилася з Юлею.

— А не знаю, як, не спілкуємося з ними, — махнула рукою Юля. — Головне, що мама більше не сидить впроголодь заради того, щоб допомогти сестрі і племінникам.

До церкви вона все так само ходить, і хустку носить, але тепер більше про себе дбає. Підірвала, каже, своє здоров’я з цією допомогою. Хіба це правильно?

— Не правильно! — погодилася Оксана. — До всього треба підходити з розумом. І саджати на шию кілька дорослих дієздатних людей це вже якось перебір. Навіть якщо вони твої родичі…

Раїса, Гриша і Надя зі Славіком Галину Василівну дружно проклинають за те, що вона допомагати перестала. І нічого в своєму житті змінювати не збираються. Просто тепер їм довелося кредитів набрати.

А Юля з чоловіком на дитину чекають. Так, диво все-таки сталося і вони дуже щасливі. Галина Василівна впевнена, що це сталося завдяки тому, що вона їздила вклонитися чудотворній іконі.

Тільки Юлі вона про це не говорить і вважає за краще свої здогадки тримати при собі, бо знає, що дочка, швидше за все, не повірить, та це не головне.

Головне, що всі свої живі, здорові і щасливі. А чужі нехай самі про себе подбають…