– Мамо, чому все найкраще завжди дістається Олені? Ти її більше любиш, ніж мене, – плакалася Анна.
– Донечко, от з чого ти це взяла? Я люблю вас однаково, – мама якомога лагідніше намагалася пояснити доньці, що її припущення несправедливі, адже як можна любити одну дитину сильніше за іншу?
Але Анна була невблаганна, влаштувала неабияку сцену, бо вважала вчинок мами несправедливим.
Справа в тому, що Олена – старша сестра і першою вийшла заміж. У батьків було два будинки – в одному вони жили, а інший будували для когось з дітей.
Коли Оленка оголосила, що заміж виходить, батьки відразу вирішили, що впустять молодят в нову хату, в принципі, рішення логічне. Але воно дуже не сподобалося молодшій доньці. Анна розцінила це як те, що батьки її не люблять.
– А як я надумаю заміж виходити, що ви мені запропонуєте? – з докором запитала вона батьків.
– У тебе ж ще навіть нареченого нема. А з’явиться, ми обов’язково щось придумаємо, – пообіцяла мама, та Анна була настільки розлюченою, що попросила батьків уже між ними з сестрою спадщину поділити.
Мама була дуже засмучена заявою молодшої доньки, але порадившись з чоловіком вирішили, що заради миру в родині треба зробити так, як просить молодша дочка.
Анна зажадала, щоб батьки уже на неї переписали свій будинок, та тато тут сказав своє вирішальне слово – цього не буде, поки вони з мамою живі, бо хочуть жити до старості в своїй хаті, а не в чужій.
Натомість вони запропонували молодшій дочці великий шмат землі. Анна її відразу ж продала і купила за ці гроші шикарну квартиру.
Начебто, проблема вичерпана, але Анна на цьому не зупинилася – захотіла ділити усе, навіть мамині золоті прикраси.
Мама і тут уступила, намагалася поділити все, що мала, порівну між дівчатами, але їй це не вдалося, бо обидві дочки захотіли одні сережки, і не уступали їх одна одній. Зрештою, мама дала одну сережку старшій доньці, а іншу – молодшій, бо інакше їх заспокоїти не могла.
Не спілкувалися сестри між собою багато років. Анна заміж вийшла, жила з чоловіком в своїй квартирі в місті, а до батьків не приїжджала, попри все мала на них образу.
А найбільше злилася Анна на сестру, якій, як вона вважала, дісталося більше, включаючи любов батьків.
На свій 55-річний ювілей Анна запросила багато гостей, але родичів у списку запрошених не було. Свято вдалося на славу, раптом в кінці вечора у іменинниці став дзвонити телефон, вона побачила номер сестри і не хотіла відповідати, але та телефонувала настирливо, і вона таки взяла слухавку.
– Анно, мами не стало. Вона відійшла у вічність у сні. Про тебе останніми днями лише і говорила. Приїжджай…
Дорога в село виявилася важкою. Тяжкий тягар мала на серці Анна, обдумала багато, і вже зараз, коли вона сама мама двох синів і чотирьох онуків, тому і сама вона вже зрозуміла, як непросто поділити між дітьми так, щоб було чесно, і щоб ніхто не образився.
– Пробач, матусю, – шепотіла Анна. – Я так перед тобою завинила, рідненька моя…
Анна зараз все б віддала, аби лише її ненька сказала до неї хоча б слово, та її уста були німі.
В той день сестри, нарешті, через багато років помирилися. Обоє усвідомили, що життя не пройшло, а пробігло, і та спадщина не вартувала того, щоб через неї все життя дві найрідніші людини не спілкувалися.
У Олени, як і у Анни, теж було двоє синів та четверо внуків. Оскільки вони не спілкувалися багато років, то двоюрідні брати зустрілися чи не вперше.
Та виявилося, що у цьому чоловічому царстві таки є одна дівчинка – наймолодша внучка Олени.
Анна дивилася на сестру як колись, в дитинстві, коли між ними не було ніяких суперечок. Раптом вона взяла свою сумку і витягла звідти сережку:
– Ось, візьми, Оленко. Думаю, що ці сережки ми подаруємо твоїй Мартусі, якщо вже так вийшло, що вона у нас єдина дівчинка в родині, – запропонувала Анна і віддала сережку, яка їх розділяла багато років, сестрі.
Дві сестри обійнялися як колись, в дитинстві. Вони обидві усвідомили, що життя занадто швидко минає, аби витрачати його на образи і ненависть. Любов, взаєморозуміння, родинну підтримка, і мир – багато варті, ці речі не купиш ні за які гроші.
