Я не прийшла до мами на свята в гості, а вона на мене образилася, хоча насправді це я на неї мала б ображатися.

Мамі моїй 53 роки, вона нещодавно переїхала в свій новий будинок, на будівництво якого вона витратила 200 тисяч євро, і це в той час, як я в свої 30 років з чоловіком і дитиною змушена жити в однокімнатній квартирі, яку я отримала в спадок від бабусі, татової мами.

Я не можу сказати, що у нас з мамою погані стосунки, вона рішуча і працьовита, і на цей будинок вона сама гроші заробила, але вона зовсім забула про мене, свою дочку.

20 років тому моя мама розлучилася з батьком, і вирішила, що вона їде на заробітки в Італію. Мене, тоді 10-річну дівчинку, вона залишила з батьком і бабусею.

Чи треба казати, що мені було непросто рости без мами, адже коли я дорослішала і потребувала її поради і підтримки, її поряд зі мною не було.

Мама завжди була сильною жінкою. Вона пережила багато, пройшла через труднощі, втрати, але завжди піднімалася, не зважаючи на проблеми. Коли я була маленькою, вона працювала без вихідних, встигала підтримувати нас із татом, купувала мені одяг і намагалася знайти час для домашніх справ. Вона була для мене прикладом, і я завжди захоплювалася її рішучістю.

Але потім у них щось там не склалося з батьком, і хто винен – мені зараз важко судити, але вони розійшлися. Мама поїхала за кордон і стала віддалятися від мене.

Мама в Італії непогано заробляла, тому вирішила побудувати цей дім. За 200 тисяч євро! Це для мене – шалені гроші.

Все зароблене вона вкладала в свій будинок, а мені хіба що перепадало 100 євро на день народження, і все, більше нічого.

Коли бабусі не стало, її квартира по заповіту дісталася мені. Батько не претендував на спадщину, бо він уже жив в другому шлюбі з іншою жінкою.

Я сподівалася, що на перший час мені цієї квартири вистачить, а потім мама допоможе придбати мені більшу. І яким же було моє здивування, коли я зрозуміла, що мама не збирається мені допомагати.

Я пам’ятаю, як вона подзвонила мені і сказала: “Я купила ділянку і буду будувати новий дім!” Я тоді навіть не знала, що відповісти. Як можна витратити таку суму на дім? Це ж ціле багатство! І що мені з того? Я ж також маю потреби, проблеми, а тут мама будує собі великий будинок. І все це – без жодного обговорення зі мною. Вона не поцікавилася моєю думкою, не запитала, що я про це думаю. Вона просто вирішила. І все.

З того моменту я почала все більше відчувати, як її інтереси, її прагнення і навіть її гроші обертаються виключно навколо її власного комфорту. Я зрозуміла, що їй більше не важливо, як я почуваюся, і що мені потрібно.

Дім, який вона побудувала, став її фортецею. Величезні просторі кімнати, вікна від підлоги до стелі, особистий басейн на задньому подвір’ї – це все виглядало так, ніби вона намагається відгородитися від світу. Я розумію, що їй хотілося щось зробити для себе, але чи не могла вона трохи подумати й про мене, адже я у неї єдина дитина?

Мене це обурює. Моя квартира – це, звісно, добре, але ж місця дуже мало. Мені не вистачає простору для себе. А мама, замість того, щоб підтримати мене, зайнялася будівництвом величезного будинку для себе.

Якось я наважилася поговорити з нею про це.

“Мамо, ти ж розумієш, скільки грошей ти витратила на цей дім? Можливо, варто було б допомогти мені?” – сказала я, коли ми сиділи за вечерею у її новому домі.

Вона подивилася на мене, мовчки витираючи руки об серветку, і відповіла:

“Розумієш, я сама заробила на цей будинок. Мені 53 роки, і я вважаю, що зараз час для мене. Я заслуговую на це. Ти повинна зрозуміти, що я не молодію, і якщо я хочу, щоб у мене було щось своє, я маю на це право.”

Мама вважає, що я даремно турбуюся, адже цей дім колись таки стане моїм, але поки-що вона хоче пожити в ньому одна, без нашого шуму і галасу.

Може, я занадто цим перейнялася, але мені здається, що мама вчинила несправедливо, коли всі гроші витратила на свій будинок. Вона спокійно могла купити мені квартиру і на будинок, але скромніший, вистачило б. Та моя мама думає лише про себе, тому я і не хочу з нею спілкуватися.

А яка ваша думка, хто з нас правий?